МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
Та Бог з ним. Зник - то й зник. Їй не Рибалку шукати треба, а власну сім`ю рятувати.
Передноворічні турботи не приносили родині Сошенків звичного задоволення. В їхньому житті випадали часи, що їх Людмила вважала найгіршими, бо не знала, як виглядають вони, ті самі найгірші часи, починала розуміти це аж тепер. Але навіть у такі часи Новий рік вважався улюбленим святом, свого роду табу на різні там розмови про проблеми та неприємності. Незалежно, йшли вони в гості чи приймали народ у себе, провожали й зустрічали Новий рік мама та донька завжди з надією на краще. Цього разу, змирившись з думкою, що вони нікуди не підуть, так само не запросять жодних гостей, Людмила купувала ялинку швидше за звичкою, аніж за бажанням. Так само машинально обходила магазини, придивлялася до різної смакоти, заповнювала сумки продуктами, Оксана без жодного ентузіазму допомагала матері на кухні, причому розмова зовсім не клеїлася, тому обидві, не змовляючись, вирішили без крайньої потреби одна до одної не звертатися. Потім прикрасили ялинку. Час тягнувся надзвичайно довго. Хтось дзвонив, вітав з наступаючим, Людмила так само подзвонила батькам, шефові на мобільний, кільком колегам та подругам. Оксана знайомим не дзвонила зовсім. Зазвичай, зустрівши Новий рік в компанії з мамою, дівчина два останніх роки вже вибігала з дому. Далеко не гуляла, всі подруги мешкали у їхньому районі, компактно. Та навіть за дві години до відкривання шампанського дівчата смикали одна одну по телефону, вирішуючи надзвичайно важливі питання. Наприклад, у кого можна взяти диск Рікі Мартіна чи Земфіри. Коротше, в подібному дусі, Людмила особливо не дослухалася. Нині донька навіть не перевдягалася до святкового столу. Як була, у спортивному костюмі, вмостилася з ногами в крісло, втупилася у телевізор, знайшла музичний канал, та музику, здавалося, не слухала.
А ну її до дідька, потвору малу!
Людмила не промовила так, лише подумала, все одно ляснула себе долонею по губах. Усе ж таки доньку рідну посилає, не зовсім ще дужу, між іншим. Але нехай це не заважає матері вдягти святкове плаття. Чи, може, брючний костюм? Два місяці тому купила на виставці, дорогувато, але їй так пасувало, що відразу засновигало поряд кільканадцять метких хлопців з фотоапаратами, Людмила змилостивилася, попозувала перед об`єктивами, вирішила - нехай, не зашкодить, навіть приємно. Адміністратор магазину зробив широкий жест - скидку на десять відсотків, сума доволі смішна, зате ж марка фірми: ось як пасує жінкам одяг з нашого магазину, для кожної - ексклюзивне вбрання... Людмила одягала його лише двічі, заманулося вбрати й тепер. Назло усім, хоча вона слабо уявляла, хто вони такі - оті "всі".
-Ну, як?
Коли мама вийшла до доньки, Оксана байдуже ковзнула по Людмилі поглядом, мовчки показала великого пальця. Грати так грати, нехай гарний настрій буде штучним, але ж нехай він буде, такий сьогодні наш девіз, пані Сошенко! Зафіксувавши на годиннику десять хвилин на дванадцяту, Людмила поправила тарілку на столі, помилувалася сервуванням - попри несвяткову обстановку все стояло на місцях, - гукнула Оксану.
-Гайда за стіл, старий рік проведемо! В Москві вже десять хвилин як зустріли.
-Ми з нами чи з москвичами? - дочка не поспішала вставати з крісла.
-Ми самі з собою. Гайда, Ксеню, гайда, ми ж для нас старалися.
Вона передчувала, що її доведеться затягувати за стіл силоміць, підготувалася до цього кроку морально, коли у двері подзвонили. Спочатку раз, коротко, потім знову, цього разу пальця на кнопці тримали довго. Мама з донькою перезирнулися. Байдужість ніби раптово злетіла з Оксаниного обличчя.
-Ти когось чекаєш?
-А ти?
Дзвінок повторився втретє. Людмила вагалася лише мить. Кінець кінцем, хай навіть сам Сатана проситься до них на вогник, у Новорічну ніч навіть він не насмілиться нічого зробити. В нього просто совісті не стане, бо і в Сатани вона мусить бути, хоча б десь у зародку. Людмила швидко пройшла до передпокою, обережно глянула у "вічко". Тоді рішуче клацнула замком, впускаючи нежданого й непрошеного гостя.
Олег Рибалка ступив через поріг діловито, та далі проходити не поспішав.
-Вибачте, без попередження. Може, я не вчасно, у вас родинне свято, ви чекаєте когось... Просто так вирішив заїхати. Коли я зайвий, то поїду далі.
-Куди "далі"? Вас хтось чекає сьогодні, ви заїхали просто привітати нас із наступаючим?
-Коли бути відвертим, мене не чекає ніхто. Компанію знайти не складно, але бажання великого немає. Та як уже проганяєте...
-Дурниці, ми з Оксаною вдвох. Проходьте, гостем будете.
-Аби знав - прихопив би костюм Діда Мороза.