МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
-Закрили тему, я сказав.
-Закрили то закрили, - партнер втілював саме миролюбство. - Просто не йди в рабство до баби, що б вона тобі в ліжку не робила. І не наближуй далі власного ліжка. Бо сяде не лише на члена, а й на голову.
-Закрили, - втретє повторив Савицький, гнів минув, він знову взявся за виделку. - Розберуся сам. Краще скажи, коли починаємо.
-Хрін розбере страну радную, - Жигун налив ще по чарці. - Гуляє держава півсічня. От звикаєш до цього, звикаєш - не можеш ніяк! Наче працює все, люди десь на роботах, а куди не подзвониш - спочатку після тринадцятого, потім - після дев`ятнадцятого, а то й взагалі з початком лютого. Знаєш, що найгірше? Потрапити в ментовку на Різдво! Не вийдеш мінімум до старого Нового року, просто нема кому буде тобою займатися. Забудуть елементарно, це я тобі кажу.
-Знаю, колись до ОВІРу нашого ходив закордонний паспорт обмінювати, - підтримав Савицький світську бесіду. - Сказали прийти тринадцятого, як раз на Василя святого. Теоретично - робочий день, практично - від капітана таким перегаром! Причому не вчорашнім, свіжесеньким, вранішнім. Я його знати не знаю, коли вийшов, на двері глянув - Рождєствєнскій Василь Васильович! Навмисне не придумаєш. Давай. З Василем, до речі!
Вони цокнулися, свою чарку Савицький випив одним махом, а Жигун несподівано похлинувся, закашлявся, швиденько запив водою.
-Ти чого? - Денис Вікторович дивився на нього здивовано.
-Чого... чого... Кхи... О-ох! - Сергій Сергійович витер тильним боком долоні губи. - Кажеш, Василя сьогодні?
-Ну...
-Тобто, тринадцяте число! І ми тринадцятого, блін, зійшлися про справу цілого життя перетирати!
-Тю! Я думав, серйозне щось...
-Дуже серйозне! - Жигун націлив на Савицького вказівний палець. - Перед початком таких справ треба все виважити, навіть дні підгадати, числа, не знав хіба, темнота ти некультурна? Тепер обов`язково щось наперекосяк вийде, ось побачиш.
-І що за чорноротий такий? Хай Бог милує, ось не думав...
-А ти подумай! Все, давай і цю тему закриємо на сьогодні, хоча все одно... Почали в такий день, тепер думай, як карта ляже...
-Не бери в голову. Розливай краще, бо руку міняти не можна, теж така прикмета є, раз на те пішло. Що може трапитися? Крім заморочки з банком усе на мазі. Банк, ти кажеш, майже в кишені. Все погане вже або трапилося, або перекупилося. Давай, за успіх справи. Назло всяким тринадцятим числам.
Випивши і закусивши, Савицький раптом згадав: йому розповідали колись про Жигуна, що перед тим, як віддати наказ вбити дружину конкурента, Сергій Сергійович години три провів у церкві, просячи Господа послати йому вдачу, а коли все відбулося і конкурент, зламавшись, підписав потрібні документи, забрав дітей та зник з Києва, Жигун пожертвував на реставрацію храму двісті доларів. Можливо, був певний прихований зміст у його забобонах.
Потримати Оксану вдома ще з тиждень було зовсім не складно, вчителі не заперечували, з боку лікарів теж не бачилося перешкод, та Людмила таки вирішила нарешті випроводити доньку з дому. Досить, насиділася. Ребро зрослося, ну, не походить на фізкультуру пару місяців, на гульки бігати точно не захоче. Очікувався активний спротив з доньчиного боку, та Оксана сприйняла звістку про те, що піде в школу, на диво спокійно. Людмилі здавалося, донька оголосила їй бойкот. Добре хоч не голодовку.
Рибалка навідувався не щодня, але телефоном озивався регулярно. За тиждень після спільно проведеного скандального Різдва Людмила зробила
важливий та рішучий як для себе крок: одного разу, коли Олег завітав увечері в гості, запропонувала йому лишитися. Пропозиція була зроблена на кухні. Оксана за набутою звичкою гіпнотизувала в кімнаті телевізор. Олег несміливо кивнув у бік кімнати, натякаючи на присутність дівчини, на що Людмила махнула рукою. Жест красномовно означав: "Хто тут старший?" Єдина незручність у всьому цьому - Людмила стримувала в ліжку крик, котрий так і рвався назовні. Коханці зачинилися в спальні, дружно побажавши Оксані доброї ночі. За півгодини донька зробила голосніше звук телевізора. Почекавши кілька хвилин і скреготнувши зубами, Людмила, не забувши накинути халат, пройшла до кімнати, стала на порозі. Оксана подивилася на маму сомнамбулічним поглядом.
-Зроби тихіше... Будь ласка, - як могла стримано промовила Людмила. - Ти заважаєш нам спати.
-Ви хіба спите? - по ляльковому кліпнула очима донька, але звук стишила максимально.
На ранок, коли Олег пив на кухні чай, Людмила вирішила - серйозної розмови з донькою нарешті не минути. Того ж вечора вона забрала в Оксани пульт, вимкнула телевізор, умостилася навпроти дівчини на стільці.