МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
Подібна розмова відбулася за кілька хвилин з Мачухою. Тут опер діяв простіше: пообіцяв закрити його, а заодно Мордвина з Татарином, надовго в одну секретну камеру, є такі про кожній ментовці. Про них ніхто не згадає, особливо коли ломка почнеться. Так що, пацанчики, краще послухатися дядю міліціонера. Після визнання провини є можливість помістити їх у спецзаклад, де підлікують до суду, аби сиділося легше. Ну, хіба на зоні хтось не розкумарить... У партизанів хлопці гралися не довго, лиш Татарин для порядку бурчав щось про "ментів сучар", та Малий зовсім на це не реагував. Хай собі, аби для користі. Останній подільник, Стьопа Буркотун, гордо погодився грати в усі міліцейські ігрища, аби швидше піти на зону. На волі - остогидлий борщагівський базар та хвора тітка. Отже, здоровий глузд переміг навіть у відморозків, не кажучи вже про досвідченого в подібних
справах Вовку Дизеля. Обіцянкам "вічного капітана" він повірив цілковито, враховуючи його репутацію.
Таким чином, уже після обіду Вітька Малий святкував перемогу. Тепер пора зайнятися здоров`ям приятеля. Для цього - вивезти від Людмили, у власній квартирі Рибалці вже нічого не загрожує. Далі по ситуації. Швидше за все, буде так: Олег подзвонить своєму шефові, скаже - напали, невідомо хто й за що, навіть пустить своїх орлів по якомусь там малоперспективному сліду. Головне - тепер вже можна сміливо викликати лікарів, директор "Універсуму" залагодить справу так, аби обійшлося без міліції. І ніхто ні про що не дізнається. Справді, невже мало ворогів у Карася?
Оксана повернулася додому, як і було заплановано, двадцять шостого грудня. Глянувши на доньку, Людмила не стримала сумної посмішки. Кілька днів тому поранений Олег, тепер ось - донька після травми. Не квартира, а чистий тобі приватний лазарет. На жаль, довелося визнати - найгірші прогнози виправдалися. Зовні лишаючись колишньою веселою, хоча й трохи дивакуватою дівчиною, донька відгороджувалася не лише від матері. А й від зовнішнього світу невидимою стіною. Теревенити разом, наче дві подружки, мама й донька вже не могли. Людмила поняття не мала, чи повернеться колись втрачене, чи будуть їхні стосунки так само дружніми, без того дурнувато-книжного "батьки та діти". Жінка тішила себе думкою, що раз Оксана вирішила зберегти дитину, то народить і знову стане такою, як раніше. Поки що дівчина більше лежала у кімнаті, дивилася телевізор, у розмови встрявала неохоче.
Про пригоду з Олегом Людмила вирішила доньці не розповідати. Невідома її реакція на подібні речі. Може, дівчина взагалі залізе ще далі під панцир, дізнавшись, що зовні респектабельна матуся, типовий представник "середнього класу", з доброго дива пустила по першому дзвонику яскраво вираженого кримінального елемента, підставляючи під удар в першу чергу себе, не кажучи вже про доньку. До спогадів про божевільні вісімнадцять годин, проведені нею в товаристві пораненого чоловіка, долучався присмак легкого роздратування. От же ж гад! Пролежав майже весь час у напівнепритомному стані, весь палав червоним вогнем, хоча й давав їй рукою маяки, мовляв, усе гаразд. Згідно з інструкціями. Отриманими від провізора, Людмила колола Рибалці антибіотики, збиваючи таким чином температуру, але боялася, що зробила щось не так і почнеться зараження. Потім припхався його дружок з міліції, Олег абияк одягнувся, подякував, вони вийшли з квартири - і на тому кінець, більше про Рибалку Людмила нічого не чула, сам він навіть не озвався.
Женучи від себе ці думки, Людина таки мимоволі визнавала: доглядати за чоловіком, піклуватися про нього, особливо коли при всьому цьому виділяється адреналін від постійного відчуття небезпечних таємниць дотепер невідомого чоловічого світу, їй було приємно. З рештою, Олег Рибалка, судячи з їхнього, нехай нетривалого, знайомства - не найгірший варіант мужчини. Навіть можна сказати, відчувається в ньому певна надійність. І сила. Безперечно сила.