Переслідуваний
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Переводчик: Віктор Ружицький
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Переслідуваний». Краткое содержание книги:
— Краще мати поганенького конспіратора, аніж не мати ніякого.
Річардсові слова зачепили не ту струну: вади Елтона Парракіса були надто очевидні...
— Я тобі дуже вдячний,— лагідно мовив Річардс.
Парракіс вийшов, і невдовзі автомобіль, яким Річардс приїхав із Нью-Гемпшіру, покотився до автостоянки.
Річардс стяг покривало з ліжка і обережно ліг, дихаючи неглибоко, дивлячись просто в стелю. Ліжко ніби тримало його в дивних вогких обіймах, що відчувалися навіть крізь ковдру та одежу. Все в кімнаті тхнуло пліснявою, і від цього духу нікуди було подітись, наче від причепливої безглуздої рими.
Знизу долинав плач Елтонової матері.
Він трохи подрімав, але так і не зміг заснути. Вже майже споночіло, коли на сходах почулася важка Елтонова хода. Річардс з полегкістю спустив ноги на підлогу.
Парракіс, постукавши, ввійшов, перевдягнений у спортивну сорочку та джинси.
— Все гаразд — сказав він. — Машина на стоянці.
— А її не обдеруть?
— Ні,— відповів Елтон. — На це в мене є пристрій — батарея й два зубчасті затискачі. Хай лізуть хоч голіруч, хоч ломом — однаково вдарить струмом і загуде сирена. Спрацьовує безвідмовно. Я сам цю штуку зробив. — Він сів, важко зітхнувши.
— А до чого тут Клівленд? — вимогливо спитав Річардс (виявилося, з Елтоном легко бути вимогливим).
Елтон знизав плечима.
— Є в Клівленді один хлопець знайомий. Зійшлися ми в бостонській бібліотеці, коли я був там із Бредлі. В нас утворився такий собі екологічний гурток. Мамуся вам, мабуть, дещо розповідала... — Елтон потер долоні й невесело всміхнувся.
— Дещо розповідала,— потвердив Річардс.
— Вона трохи... стуманіла,— вів далі Парракіс. — Не розуміє багато чого з того, що відбулося за останні років двадцять. Увесь час боїться. Я — це все, що вона має.
— Бредлі впіймають?
— Не знаю. У нього своя... е-е... агентура. — Елтон уникав дивитись Річардсові в очі.
— Ти...
Двері відчинились, і на порозі стала місіс Парракіс. Вона всміхалася, схрестивши руки на грудях, але очі в неї були сповнені жаху.
— Я викликала поліцію,— промовила вона. — Тепер вам доведеться піти.
Кров відринула з Елтонового обличчя, воно стало жовтаво-білим, наче пергамент.
— Ти брешеш,— сказав він.
Річардс схопився на рівні, але не втікав, лише схилив набік голову, наслухаючи.
Було чути сирени: спочатку ледь-ледь, але дедалі голосніше.
— Вона не бреше,— сказав Річардс. Його аж занудило од відчуття марноти. Знову все спочатку. — Веди мене до машини.
— Вона бреше,— наполягав Елтон. Він підвівся й, майже торкнувшись Річардсової руки, відсмикнув свою, наче боявсь обпектися. — Це пожежні машини.
— Веди мене до машини. Швидко.
Сирени наближалися, завиваючи то голосніше, то тихіше. Цей звук виповнював Річардса таким жахом, який відчуваєш хіба що в кошмарному сні: він сидить отут із цими двома шизофреніками, а тим часом...
— Мамо... — На перекошеному обличчі Елтона було благання.
— Я викликала їх! — крикнула стара якимось телячим голосом і схопила сина за товсту руку, наче хотіла труснути ним. — Я мусила! Задля тебе! Це той чорнопикий уплутав тебе в цю історію! Скажемо, що він вдерся до нас, іще й дістанемо винагороду...
— Ходім,— буркнув Елтон до Річардса, силкуючись посмиком вивільнитися від матері.
Але вона вчепилася в нього, немов шавка у велетенського коня-ваговоза.
— Я мусила. Ти повинен кинути ці ризиковані справи, Елті! Ти повинен...
— "Елті"! — аж вереснув він. — "Елті"!.. — Й грубо відтрутив матір. Стара заточилась і впала на ліжко.
— Швидше! — сказав Елтон Річардсові. Обличчя в нього було спотворене жахом і стражданням. — Ой, швидше...
Вони загримотіли, перечіплюючись, сходами вниз і за хвилину вискочили на вулицю. Далі Елтон пішов широким нерівним кроком. Він знову почав задихатися.
Згори, крізь розчахнуті двері вихоплювалися пронизливі крики Елтонової матері, які перейшли у вищання, змішались і злилися із завиванням сирен:
— Я зробила це задля те-бе-е-е...
Тіні гналися за ними схилом до парку, то видовжуючись, то вкорочуючись біля кожного стовпа з ліхтарем фірми "Дженерал атомікс" у дротяній сітці. Елтон Парракіс пахкав і сапав, наче паровоз, хапаючи ротом повітря й зі свистом видихаючи його.
Вони перетнули вулицю, й нараз фари вихопили їх із темряви на тротуарі. Поліційна машина зблиснула синіми вогнями й, завищавши гальмами, спинилася за сотню кроків од утікачів.
— Річардсе! Бене Річардс!