Переслідуваний
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Переводчик: Віктор Ружицький
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Переслідуваний». Краткое содержание книги:
— Місіс Парракіс...
— Ні! — скрикнула жінка захриплим від переляку голосом. — Ні! Ні! Нізащо! — Вона рушила на Річардса, лише на хвилину зупинившись, щоб витягти з шафи великого кухонного ножа. — Геть звідси! Геть! Геть!
Річардс підвівся й позадкував із кухні в коридорчик і далі — в напівтемну вітальню.
Він помітив старий телефон-автомат, що висів на стіні ще відтоді, коли тут справді був готель "Блакитні двері". "Коли ж це було? — подумав Річардс. — Двадцять років тому? Сорок? Ще до того, як чорнопикі відбились од рук, чи після?"
Річардс уже задкував коридором до виходу, коли в замку скреготнув ключ. Обоє заклякли, наче на кінострічці, яку раптом зупинила чиясь рука.
Двері відчинились, і ввійшов Елтон Парракіс. Він був страшенно гладкий, а зачесане назад русяве волосся відкривало кругле дитяче лице, на якому застиг спантеличений вираз. На Елтоні була блакитна із золотою прошвою форма компанії торгових автоматів "Вендо-спендо". Елтон проказав:
— Поклади ножа, мамусю.
— Ні! — зойкнула стара, проте на її обличчя вже лягли перші знаки поразки.
Елтон зачинив двері й рушив до матері. Перевальцем, коротенькими кроками.
Стара відсахнулася.
— Нехай він іде звідси, сину. Це той самий Річардс, лихий чоловік. Для тебе це скінчиться в'язницею або чимось іще гіршим. Я не хочу втратити тебе! — Вона заголосила й, випустивши ножа, впала синові на руки.
Елтон підхопив її, почав легенько колисати, а вона все плакала.
— Не буде ніякої в'язниці,— приказував Елтон. — Заспокойся, мамусю, не плач. Ну не плач, прошу тебе. — Він ніяково всміхнувся до Річардса через її плече, що здригалося від схлипування.
Річардс чекав, що буде далі.
— Розумієш, мамусю,— сказав Парракіс,— містер Річардс — близький друг Бредлі Трокмортона й побуде в нас кілька днів.
Стара знову заверещала. Елтон затулив їй рота й зморщився, наче від болю.
— Так, мамусю, побуде. Я віджену його машину на автостоянку й поставлю під напругу. А ти завтра вранці відішлеш поштою пакуночок до Клівленда.
— До Бостона,— поправив Річардс. — Плівки мають бути надіслані до Бостона.
— А тепер до Клівленда,— сказав Елтон Парракіс, терпляче всміхаючись. — Бредлі викрили.
— О Боже!..
— Тебе теж викриють! — крикнула синові місіс Парракіс. — І впіймають! Ти надто гладкий!
— Мамусю, я проведу містера Річардса нагору й покажу йому кімнату.
— Містера Річардса?.. Містера Річардса?.. Скажи краще — свою погибель!
Елтон лагідно вивільнився від матері, і Річардс слухняно рушив за ним напівтемними сходами.
— У нас нагорі багато кімнат,— захекано промовив Елтон, насилу ворушачи величезними клубами. — Багато років тому тут був готель, я тоді ще був зовсім малий. Звідси можна стежити за вулицею.
— Може, мені краще піти геть? — мовив Річардс. — Якщо Бредлі виказали, то, мабуть, твоя мати має слушність.
— Ось ваша кімната,— сказав Елтон, розчахнувши двері до давно не прибираної вогкої кімнати. Здавалося, він навіть не чує Річардсових слів. — Це, звичайно, не бозна-які апартаменти, але... — Він обернувся до Річардса з терплячою чемною усмішкою. — Можете жити тут, скільки захочете. Бредлі Трокмортон — мій найкращий друг. — Усмішка трохи пригасла. — Мій єдиний друг. Я наглядатиму за мамусею. Не турбуйтесь.
Річардс лиш повторив:
— Мені краще піти звідси.
— Та ні, це неможливо. Навіть мамусі небагато часу знадобилось, щоб розгледіти вас під тією пов'язкою. Я припаркую вашу машину в безпечному місці. Потім поговоримо.
Елтон вийшов квапливо-вайлуватою ходою. Його формені штани ззаду блищали. Здавалося, після Елтона в кімнаті лишився ледь відчутний вибачливий дух.
Одсунувши трохи стару зелену штору, Річардс побачив Елтона, що вийшов на потрісканий тротуар і сів у машину. За хвилю він виліз із неї й швидко пішов назад до будинку. Річардсові кольнуло в серце.
Важкі кроки на сходах. Двері відчинились, і Елтон усміхнувся до Річардса.
— Мамуся правду каже,— мовив він. — Поганенький з мене конспіратор: я забув ключі.
Річардс подав йому ключі й навіть спробував пожартувати: