Переслідуваний

1. Не робити нічого. Просто сидіти, поки все якось утихне. Але — наслідок: гроші, що йдуть на його рахунок, по сотні доларів за годину, конфіскують сьогодні ж о шостій вечора. Він тікатиме далі, але вже задарма, і ловів не припинять, навіть якби йому пощастило протриматись усі тридцять днів. Лови триватимуть, аж поки його понесуть уперед ногами.

2. Надіслати касети до Бостона. Ні Бредлі, ні його рідним це вже не зашкодить, бо їх викрито. Наслідки: 1) ловці, які переглядають пошту Бредлі, напевне перешлють плівки до Гардінга, проте—2) вони однаково матимуть змогу стежити за ним безпосередньо, хоч би звідки він надсилав свої касети.

3. Надіслати плівки безпосередньо до Гардінга, до Будинку розважальних телепрограм. Наслідки: переслідування триватиме, але його, мабуть, упізнають у першому-ліпшому місті, де є поштова скринька.

Усі варіанти нікчемні.

Дякую, місіс Парракіс. Дякую.

Він устав, скинув із себе ізоляційне шмаття й жбурнув на нього вже не потрібну головну пов'язку. Тоді, подумавши, заховав її під ізоляцію.

Згодом почав шукати чогось, що могло б правити за милицю. Це ж просто ідіотизм — залишити справжні милиці в машині, знову подумалось йому. Він знайшов дошку, яка сягала йому майже під пахву, перекинув її через край ями й почав важко вибиратися нагору, чіпляючись за арматуру.

А коли виліз, спітнілий і тремтячий, виявилося, що він уже бачить свої руки. Крізь темряву пробивався сірий світанок. Річардс обвів тоскним поглядом безживний недобудований масив і подумав: "Тут можна було б так добре заховатися..."

Та нічого з того не вийде. Він не має права ховатися; він мусить утікати. Хіба не це робить програму цікавою?

Густий туман, чіпляючись за землю та безлисті чагарі, клуб'ям насувався на нього, наче катаракта на очі. Річардс постояв, намагаючись зорієнтуватися, потім покульгав на північ, до лісу, що бовванів за "Сосновою алеєю".

Лише раз він зупинився, щоб підкласти куртку на торець дошки, яка правила йому за милицю.