Незвичайні пригоди Марко Поло

Його преосвященство саме відчув голод і протягнув руку до кошика, який стояв навпроти.

За деревами заіржали коні, але так далеко від карети, що охоронці нічого не почули.

Анджоліно, Король полів, стояв за стовбуром дерева і дивився, як процесія наближається до середини галявини. В лісі панувала тиша, тільки пташки цвіріньчали, пурхаючи поміж гіллям.

За кожним деревом ховалась озброєна людина. В глибині лісу десять чоловік тримали коней. Напад було продумано до найменших дрібниць. Троє розвідників весь час повідомляли Анджоліно, куди і з якою швидкістю прямує процесія, п'ятеро тимчасом підшукали найзручніше місце для нападу і звідти прорубали через гущавину прохід до невеличкої галявини, на якій розмістили коней. Другий прохід, котрий міг стати в пригоді на випадок втечі, вів від галявини назад до шляху.

Анджоліно підняв руку. Цей знак було передано від дерева до дерева. Виставивши вперед списи, озброєні люди без жодного вигуку кинулись на дорогу. Анджоліно хотів, щоб охоронці епіскопа почули про напад в останню мить. Він завжди прагнув, щоб під час сутичок проливалось якомога менше крові.

Король полів на чолі групи в десять чоловік першим вибіг на дорогу. Не встигли найманці епіскопа прийти до тями, як їх з трьох боків оточили розбійники і спрямували на них свої списи. З четвертого боку вони залишили прохід для тих, хто мав більше смаку до життя, аніж до грошенят епіскопа.

По всій країні від Рима до Неаполя здавна вже пронеслася чутка, що Король полів і його люди не чіпають найманців, навербованих для охорони вельмож, якщо ті не чинять опору. Але ж найманці не забували й про те, що гроші їм платили не за втечу. Дезертирство могло їм дорого коштувати.

Командир охоронців, побачивши перед собою відчайдушні обличчя розбійників і спрямовані на нього списи, на мить завагався. Однак він був командиром, до того ж стояв далеко позаду, і тому віддав наказ до наступу.

— Вперед! Вперед! — кричав він гучним голосом.

Та перш ніж найманці без будь-якого запалу взялися виконувати його наказ, у ході подій стався несподіваний поворот. Адже там був ще Паоло, який і на цей раз, сам того не бажаючи, потрапив у халепу, що навряд чи могла добре скінчитися для нього. Він не роздумував так довго, як найманці, а вихопив з рук одного з них алебарду і кинувся на розбійників, очолюваних Анджоліно.

В наступну мить трапилась ще одна несподіванка. Відчинилися дверцята карети, з м'якого килима в доме рожну куряву хутко ступили дві маленькі ноги в маленьких черевиках, і перед очима розбійників з'явився одягнений у парчу й оксамит чоловік. По виразу його обличчя видно було, що він не злякався, його преосвященство знав всемогутні слова, якими йому не раз вдавалося наганяти страх на бідних грішників, чи то в церкві, чи в скромній хижці.