Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
Та майже всі ці майбутні наркобарони наштовхнулися на неминучий, як захід сонця, закон праці: там, де скупчується багато людей, охочих і здатних виконувати конкретну роботу, високих зарплат зазвичай не буває. Це — один із чотирьох важливих чинників, які визначають розмір зарплати. А решта три є такими: професійні навички, яких вимагає та чи інша праця, її непривабливість, а також попит на послуги, які ця робота задовольняє.
Нетривкий баланс між усіма цими чинникми дає змогу пояснити, наприклад, чому звичайна повія заробляє більше за звичайного архітектора. На перший погляд, такого не має бути. Адже архітектор, безсумнівно, є людиною більш кваліфікованою (у традиційному сенсі цього слова) та більш освіченою (знову ж таки — у загальноприйнятому сенсі цього слова). Але маленькі дівчатка не ростуть з мрією стати повіями, тому надходження кадрів у цій царині є відносно невеликим. Їхні «навички» (хоча й не завжди «спеціалізовані»), використовуються в дуже специфічному контексті. Ця робота є непривабливою й загрозливою щонайменше з двох причин: імовірність зазнати насильства і втрачена можливість мати стабільне сімейне життя. А як же з попитом? На це запитання можна відповісти так: радше архітектор скористається послугами повії, аніж навпаки.
У престижних галузях — кіно, спорт, музика і мода — діє інша динаміка. Навіть у престижних царинах нижчого рівня, як-от видавнича справа, реклама й засоби масової інформації, легіони талановитої молоді охоче беруться за важку й нецікаву роботу, що оплачується погано й вимагає беззастережної відданості. Помічник редактора у видавництві на Мангеттені, який заробляє 22 000 доларів за рік, нападник шкільної футбольної команди, який грає безоплатно, і неповнолітній торговець креком, який отримує три долари тридцять центів на годину — усі вони грають в одну й ту саму гру, що найкраще було б уявити як турнір.
Правила цього турніру є простими. Аби досягти вершини, треба розпочати з нижнього рівня. (Так само, як захисник із Вищої бейсбольної ліги, напевно, розпочинав свою кар’єру в нижчій лізі, так само, як Великий Дракон Ку-клукс-клану, імовірно, починав зі звичайного члена організації, і так само, як наркобарон типово починав свою кар’єру торговцем наркотиками на розі вулиць). Ви мусите бути готовими працювати довго й тяжко за зарплату нижче середнього рівня. Аби мати успіх у цьому турнірі, ви маєте проявити себе не просто як людина непересічна, а як людина напрочуд талановита. (Звичайно, спосіб, у який можна себе проявити, різниться залежно від професії; дійсно, Джей Ті незмінно контролював торговельні показники своїх піхотинців, але насправді найголовніше значення мала сила їхньої особистості — навіть більшою мірою, ніж, скажімо, для бейсбольного захисника). І насамкінець, коли ви приходите до сумного усвідомлення, що видертися нагору вам не судилося ніколи, ви кидаєте цей турнір. (Деякі люди чіпляються за надію довше за інших — пригадайте лише сивочолих «акторів», які працюють офіціантами в Нью-Йорку — та зазвичай люди усвідомлюють безперспективність своїх подальших зусиль вчасно).
Більшість піхотинців із банди Джей Ті втрачали бажання працювати після того, як усвідомлювали відсутність перспектив. Особливо швидко їхній ентузіазм зникав тоді, коли починалася стрілянина. Після кількох відносно спокійних років банді Джей Ті довелося брати участь у війні за територію із сусідньою бандою. Стрілянина «на колесах» стала буденним явищем. Для піхотинця як члена банди, що працював безпосередньо на вулиці, такий поворот подій був особливо небезпечним. Природа його бізнесу вимагала, аби клієнти завжди мали змогу знайти продавця легко й швидко; якщо ж йому доводилося переховуватися від банди конкурентів, то в такому разі він втрачав можливість реалізувати свій товар.
Допоки не розпочалася ця війна, піхотинці Джей Ті були готові терпіти свою ризиковану низькооплачувану роботу заради перспективи підвищення на посаді. Але, як сказав Венкатешу один із них, тепер йому забажалося компенсації за додатковий ризик: «Ти будеш тут стирчати, коли довкола відбувається все це лайно? Звісно, що не будеш, еге ж? Тому якщо комусь знадобиться, щоб я пішов під кулі, то спершу — гроші, чоловіче. Підвищуй платню, бо інакше мені немає сенсу стояти тут, знаючи, що вороги можуть щомиті завдати удару».