Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі
- Автор: Левитт Стивен Дэвид, Дабнер Стивен Дж
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Наш формат
- ISBN: 978-617-7279-44-
- Переводчик: Владимир К. Горбатько
- Жанр: Психология
Электронная книга - «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі». Краткое содержание книги:
Що небезпечніше: вогнепальна зброя чи басейн? Що спільного між Ку-клукс-кланом і ріелторами? Що робить батьків ідеальними? Відповіді на ці та інші несподівані запитання дають у своїй книжці «Фрікономіка» американський економіст Стівен Левітт і журналіст Стівен Дабнер. Проте це не просто захопливі й оригінальні пояснення. Це серйозний економічний аналіз із масштабними статистичними даними, які автори збирали протягом багатьох років. «Фрікономіка» дає змогу поглянути на звичні речі під іншим кутом зору, а також зрозуміти, що ми часто плутаємо причину й наслідок і стаємо на ті позиції, які є для нас зручними, а не об’єктивними.
На жаль, він був також доволі дорогим. А кайф тривав недовго. Це змусило споживачів кокаїну шукати способів підвищення міцності та ефективності цього наркотика. Вони досягали цього переважно за допомогою екстракції: додавали аміак та етиловий ефір до гідрохлориду кокаїну, або ж порошкового кокаїну, а потім випарювали цю суміш для отримання «вільної основи» кокаїну. Але це була потенційно небезпечна технологія. Не один споживач кокаїну з пошрамованим у результаті опіків обличчям може підтвердити, що хімію краще залишити хімікам.
Тим часом дилери й палкі прихильники кокаїну по всій країні, а також, можливо, у країнах Карибського басейну та Південної Америки, напружено працювали над створенням безпечнішого різновиду дистильованого кокаїну. Вони виявили, що коли змішати у блюдці порошковий кокаїн з харчовою содою й водою, а потім цю рідину випарити на вогні, то можна отримати малесенькі грудочки кокаїну, придатного для куріння. Його назвали «крек» через тріскотливі звуки, які видавала харчова сода, коли суміш ставили на вогонь (to crack — з англ. «тріскатися», «шуміти», «розколюватися»). Невдовзі з’явилися ніжніші назви, які виражали любов споживачів до цього продукту: «камінчик», «криптоніт», «гранулка» та «крихітка»54. І на початку 1980-х років цей престижний наркотик уже був готовий піти у широкі народні маси. Бракувало лише двох чинників, щоби зробити крек широкомасштабним явищем: щедрого припливу сирого кокаїну та конкретного способу доставки нового продукту на масовий ринок.
Дістати кокаїн було нескладно, бо поява креку збіглася з надлишком кокаїну в Колумбії. Наприкінці 1970-х оптова ціна кокаїну в Сполучених Штатах різко впала навіть попри те, що ступінь його очистки постійно зростав. Одного чоловіка, нікарагуанського емігранта на ім’я Оскар Даніло Блендон, запідозрили в тому, що він завозив до Сполучених Штатів значно більше кокаїну, ніж хто-небудь інший. Блендон вів настільки жвавий бізнес із перспективними торговцями креком у південно-центральній частині Лос-Анджелеса, що отримав прізвисько Джонні Яблучне Зерня Креку55. Згодом Блендон заявив, що продавав кокаїн, аби зібрати гроші для нікарагуанських контрас, котрих підтримувало й озброювало ЦРУ. Він залюбки повторював, що ЦРУ, своєю чергою, прикривало його сідниці в США, дозволяючи безкарно торгувати кокаїном. Така заява стала тією іскрою, з якої розгорілася віра (вона тліє й донині, особливо серед чорношкірих мешканців великих міст) у те, що саме ЦРУ було основним спонсором та організатором торгівлі креком у Сполучених Штатах.
Перевірка істинності такого твердження лежить поза межами цієї книжки. А істиною, яка не потребує перевірки, є те, що Оскар Даніло Блендон посприяв створенню сполучної ланки між колумбійськими кокаїновими картелями й міськими торговцями креком, і цій ланці судилося змінити хід американської історії. Вклавши величезну кількість кокаїну в руки вуличних гангстерів, Блендон і його послідовники спричинили нищівний крековий бум. І всі банди на кшталт «Чорних апостолів» отримали нову причину для існування.
Відтоді як виникли великі міста, у них орудували ті чи інші банди. У Сполучених Штатах банди завжди були чимось на зразок притулку для емігрантів. У 1920-ті роки в одному лише Чикаго існувало понад 1300 вуличних банд, орієнтованих на представників усіх етнічних, політичних і кримінальних груп, які тільки можна було собі уявити56. Як правило, бандам краще вдавалося породжувати хаос і безладдя, аніж заробляти гроші. Деякі з них претензійно вважали себе комерційними структурами, а решта — у першу чергу мафія — справді гребли гроші лопатою (принаймні ті, хто сидів на вершечку кримінальної піраміди). Але більшість гангстерів, як ми вже встигли переконатися, були просто жалюгідними копійчаними заробітчанами.
Особливого поширення чорні вуличні банди набули в Чикаго, де кількість їхніх членів у 1970-х роках обчислювалася тисячами. Вони були саме тим типом злочинців, дрібних і не дуже, які буквально висмоктували життєві соки з міських мікрорайонів. Частина цієї проблеми полягала в тім, що ці кримінальники, здавалося, ніколи не потрапляли за ґрати. Тепер, згадуючи минуле, можна сказати, що шістдесяті та сімдесяті роки двадцятого сторіччя стали золотою добою для вуличних злочинців більшості великих американських міст. Імовірність покарання була настільки малою (бо саме на ті часи припав розквіт ліберальної судової системи й руху за права правопорушників), що скоєння злочину не загрожувало хоч якимись серйозними наслідками.