Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
А ось як описав давні події Літопис Руський:
«Данило тим часом, оружившись [і] взявши воїв своїх, пішов по ріці Сяну… перейшли ріку і, приготувавши до бою кінників з пішими воями, спокійно пішли на битву, бо серця їх обох (братів Данила і Василька. — В.Б.) завзяті були до бою і рвались до бою. Лев же був [іще] дитиною, [і Данило] поручив його Василькові [Гавриловичу], хороброму і сильному бояринові, щоб він оберігав його в бою…
І коли побачив Данило, що ляхи кріпко ідуть на Василька, «корліш» співаючи, [і] сильним голосом ревли у війську їх, коли ж побачив Данило зблизька битву Ростиславову і Філю [воєводу угорського], що стояв у задньому полку із хоругвою [і] казав: «Руси скорі є на битву, але вистіймо перед натиском їх, бо вони не видержують довгий час у січі», — Бог, однак, не послухав нахваляння його, — [то] рушив на нього Данило зі [стольником] Яковом Марковичем і з [боярином] Шелвом. Шелв тоді був збитий [списом], а Данила [Філя] схопив. Він вирвався з рук його і виїхав із битви, але, побачивши угрина, що йшов на поміч Філі, списом збив його, і [спис], загнаний в нього, зламався, [а] він упав [з коня] і спустив дух. А об того гордого Філю Лев, ся дитина, зламав списа свого. І знову Данило скоро прийшов на нього, [Філю], і розтрощив військо його, і хоругов його роздер навпіл. Побачивши ж це, Ростислав побіг, і повернули угри навтікача.
Василько тим часом зітнувся з ляхами, які повернули [на нього]. І дивилися обидва [війська] одні на одних, а ляхи лаялися, казали: «Поженемо на великі бороди!» Василько тоді сказав: «Брехня є слово ваше. Бог єсть наш помічник». І вдарив він коня свого, і двинув [на них], і ляхи, не видержавши, побігли од нього.
Данило ж гнав через яр глибокий на угрів і русь (військо руського князя Ростислава Мстиславовича. — В.Б.), бив їх [і] журився про брата, не знаючи, [що з ним]. Але, побачивши хоругов його, що мчала вслід за ляхами, він був сильно радий. І став він на могилі навпроти города, і приїхав Василько до нього. Данило тим часом хотів гнати вслід за ними, але Василько заборонив йому…» [18, с. 403–404].
То була доленосна перемога українських князів Данила Галицького і Василька Волинського, яка на довгі роки відбила бажання католицького Риму вирішувати з Україною-Руссю питання силою, прийшовши до мирних перемовин. За Літописом Руським, у 1255 році Данило Галицький прийняв від папи титул короля Русі та королівські регалії (історики стверджують, що те відбулося 1253 року). Ось витяг із літопису:
«У рік 6763 [1255]. У той же час прислав папа послів достойних, що принесли [Данилові] вінець, і скіпетр, і корону, які означають королівський сан, кажучи: «Сину! Прийми од нас вінець королівства»… Він, отож, прийняв вінець од бога, од церкви Святих апостолів, від престолу святого Петра, і від отця свого, папи [Ін]нокентія, і від усіх єпископів своїх…» [18, с. 412–413].
Пам’ятаймо: у ті роки Візантійського (Константинопольського) Патріарха не існувало. А напередодні (1250 р.), за тим же Літописом Руським, Данило Галицький відвідав хана Батия і встановив з ним дружні відносини. Про васальну залежність не йдеться. Про що уже не раз говорилось. Україна-Русь (Галицько-Волинська держава) і після 1250 року залишалася незалежною державою, такою, як Польща, Угорщина, Генуя, Венеція тощо.
Цьому є досить цікавий доказ у світовій історичній науці: у 1254–1262 роках, за наказом імператора Менгу-хана та хана Батия, проводився перепис населення Імперії Чингісидів, про що свідчив вірменський священик Кіракос (і не тільки він). Перепис проводився на землях Середньої Азії, Грузії, Вірменії, Ірану, Поволжя, Рязанської, Ростовсько-Суздальської та Новгородської земель, у Татарстані, Башкирії, Чувашії, на Приураллі, Уралу, Сибіру тощо.
Так-ось, той перепис не стосувався Галицько-Волинської держави. Як не стосувався Литви, Польщі, Угорщини, Німеччини, з якими воювала Імперія Чингісидів. Московська брехня не може бути доказом.
І наостанок. Сучасний український історик О.В. Русіна так написала про значення битви під містом Ярославом, притому дотримуючись багатьох промосковських догматів:
«Ярославський тріумф підбив риску під сорокарічною боротьбою за відновлення Галицько-Волинського князівства, яке зробилося наймогутнішим на Русі, а його повновладним володарем, «властелином», став Данило Романович» [44, с. 71].
Поки що навіть найкращі українські історики бояться виводити нашу історичну науку на світовий рівень, зводячи все до «внутрішніх міжкнязівських конфліктів». У той час, коли всі ворожі Україні-Русі сили насамперед обстоюють зарубіжні інтереси.