Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга
- Автор: Белинский Владимир Брониславович
- Серия: Україна–Русь #3
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавництво «Навчальна книга — Богдан»
- ISBN: 978-966-10-4534-6
- Жанр: Роман, новелла
Электронная книга - «Україна-Русь. Книга третя. Українська звитяга». Краткое содержание книги:
Дослідження буде корисне для тих, хто цікавиться правдивим, несфальшованим описом подій минувшини.
«Тут в Іп(атівському) і Хл(єбніківському) (літописах. — В.Б.) розповідь уривається, і цим закінчується Галицький літопис…» [18, с. 421].
А князь Данило Галицький відійшов від влади тільки 1264 року, за тим же літописом. Дуже очевидно і дивно!
Відносини між Великим Галицько-Волинським князівством та його правителем Левом Даниловичем, з одного боку, і Золотою Ордою та її володарем ханом Менгу-Тимуром, з другого, в часи правління Менгу-Тимура (1266–1282 рр.) були найтеплішими.
Тобто у ті роки Золота Орда не просувалася на землі тодішнього Галицько-Волинського князівства. Хоча хан у сімдесяті роки переселив із Мангишлаку до Криму майже всіх нащадків роду Тука-Тимура. То були роди: ширинів, баринів, кіпчаків, мангитів тощо. Та Великий хан Золотої Орди Менгу-Тимур підпорядкував нащадків ханського роду Тука-Тимура улусному ханові Ногаю, аби не вчиняти протистояння. І позаяк отари нащадків хана Тука-Тимура зайняли кримські та приазовські пасовиська, то хан Ногай зі своїми отарами відійшов на захід, у Придунайські землі. Там він і тримав свою столицю.
Доки країною правив хан Менгу-Тимур, улусний хан Ногай поводив себе із Золотою Ордою слухняно. Та після його смерті, маючи неабияку силу в руках (міг виставити до 300 тисяч вершників), почав постійно втручатись у справи Золотої Орди, по суті, одноосібно вирішуючи долю, ханів.
«Как передает Марко Поло (мандрівник. — В.Б.), после смерти Менгу-Тимура престол должен был перейти к молодому царевичу Туля-Буга (Талабуга. — В.Б.), сыну старшего брата Менгу-Тимура, но ему не пришлось царствовать. По настоянию Ногая, на престол был посажен Туда-Менгу, брат умершего хана Менгу-Тимура, чем и было нарушено завещание хана о престолонаследии» [30, с. 54].
Оскільки Туда-Менгу був безвольним та слабким, то влада в державі, по суті, перебрав до своїх рук улусний хан Ногай, який почав тиснути і на Велике Галицько-Волинське князівство, напираючи на Київську землю з півдня та (на Лівобережжі) на Прилуцьких (Посеймських) князів.
«Согласно Рашид-ад-дину, сыновья Менгу-Тимура — Алгу и Тогрыл, а также сыновья Тарбу, старшего сына Тагу-хана — Туля-Буга и Кунчек свергли с престола Туда-Менгу… (До влади прийшов хан Талабуга (Туля-Буга). — В.Б.)… Вопреки надеждам Ногая, молодой хан с самого начала своего правления обнаружил задатки самостоятельного правителя…
Уже во время похода на Венгрию и Польшу в 1287 г. между ними произошли серьезные разногласия, поэтому Ногай решил устранить своего ставленника… На обратном пути в Орду Ногай, обманув хана, ушел через Брашов в свои владения на Дунай. Туля-Буга (Талабуга. — В.Б.), оставленный Ногаем, шел по незнакомым дорогам, и после… скитания в горах, потеряв от холеры и голода, по данным русских летописей, до 100 тысяч воинов, и «заподозрив Ногая в том, что всё это случилось по его козням и интригам, из-за того, чтобы погубить войско его и извести род его…» [30, с. 56].
Якщо в поході на Польщу та Угорщину брало участь близько 200 тисяч татар, то їх очолювало не менше 30 Чингісидів.
Хан Ногай відійшов, маючи у своєму підпорядкуванні близько 40 тисяч вояків та свою частку здобичі.
Літопис Руський говорить про вихід хана Талабуга з Карпат так:
«Коли йшов окаянний і нечестивий Ногай і Талабуга з ним, пустошивши землю Угорську, [то] Ногай пішов на [город] Брашов, а Телебуга пішов упоперек [через] Гору, яку [можна] було перейти за три дні. А ходив він тридцять днів, блудячи в горах, бо водив його гнів Божий. І настав у них голод великий, і почали люди [коней] їсти, а потім стали й самі умирати, і померло їх незчисленне множество. Самовидці ж так казали: померлих було сто тисяч. А окаянний і нечестивий Телебуга вийшов пішки, зі своєю жоною, [та] з одною кобилою, осоромлений Богом» [18, с. 435].
Тобто, маючи у своєму підпорядкуванні близько 200 тисяч війська та більше 30 осіб Чингісидів, хан Золотої Орди Талабуга втратив десь 150 тисяч вояків та приблизно 25 осіб Чингісидів. То був найстрашніший воєнний удар по Золотій Орді з часів її заснування. Хтось мав відповідати за невдалий похід. Зрозуміло, що хан Талабуга мав усі можливості покласти відповідальність на хана Ногая, і то було би справедливо. Та, як пише давній арабський історик Рукнеддін Бейбарс «…Ногай был старик опытный и искусный в устройстве козней. Дошло до него то, что Тулабуга замыслил против него и что он собрал вокруг себя войско… Ногай вошел в сношение с матерью Тулабуги и сказал ей: «… сын твой еще царь молодой, я хочу наставить его и научить приемам, полезным для установления порядков и определения внешних и внутренних дел его, но мне нельзя взяться за это иначе, как в уединенном месте, куда не забрался бы никто, кроме него; я желаю встретить его с небольшим числом людей, и чтобы около него не было никого из тех войск, которые он собрал вокруг себя». Женщина… поддалась его словам и… посоветовала сыну своему войти с ним в соглашение… Тулабуга распустил войско… (і поїхав на зустріч з Ногаєм. — В.Б.). (Ногай. — В.Б.) снарядился в путь, собрал свое войско и послал к тем сыновьям Менгу-Тимура, (котрі не підтримували хана Талабугу. — В.Б.),.. т.е. Токте, Бурлюку, Сарайбуге и Тудану, чтобы они присоединились к нему…» [3, с. 107–108].