Пригоди Романа та його друзів на Дріоді
- Автор: Коляда Валентина Ивановна
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Медобори-2006
- ISBN: 978-617-681-059-9
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Пригоди Романа та його друзів на Дріоді». Краткое содержание книги:
Пірат то бігав позаду, то з веселим гавканням мчав попереду, високо підстрибуючи і б’ючи лапками свіже, напоєне дурманливими пахощами повітря, що линуло від яскравого килима та неозорих яскраво-зелених лук. Працьовиті бджоли діловито літали туди-сюди, збираючи медові продукти квіткового цвіту та несучи їх до рідного вулика. Над Террі завис волохатий джміль і з голосним дзижчанням летів просто над мордочкою віслючка. Коли джмелеві це набридло, бо тваринка ніяким чином не реагувала на таке сусідство, волохата дзиґа шугонула вгору та розтанула у блакитному мареві.
— А ти помітив, — звернулась Тася до брата, — що перший раз, відколи ми тут, у повітрі літають комахи і ростуть такі ж самі, як у нас, плодові дерева, трави й квіти. Цей пейзаж земний, точно тобі кажу.
Роман лише хмикнув, бо йому вже не вистачало сил дивуватись усьому, що траплялось з ними на цій загадковій планеті, та ще швидше пішов вперед, стараючись до вечора дістатись до місця.
— Слухай, а якщо ми прийдемо, а лицаря та його коня вже там нема, що тоді будемо робити?
— А от якраз цього я не думаю, — розважливо відповів хлопець. — Бо цей пейзаж, як відповідний фон, спеціально підібраний до подій, що наснились нам уночі та мають скоро відбутись у подальшому часі. І це, мабуть, був зовсім не сон. Просто ми побачили все у формі сну, тобто все, що тоді відбувалось, а це, певне, в порядку речей на цій планеті. Тут все підігнано майже в ідеалі, щоб кожен, хто або живе, або гостює тут, почував себе якомога комфортніше і міг поринути у вир звичних саме для нього епох, часів та подій. І завтра на цьому ж місці можуть гуляти мамонти і бігати дикуни або, толерантніше, — люди земного дольодовикового періоду зі списами та з пов’язками на стегнах, і довколишня природа перетвориться у відповідне для цього періоду середовище.
Роман замовк і зосередився на компасі, звіряючись по ньому кожні п’ять хвилин. Жодної похибки вже не було. Дорога плавно звивалась спочатку дугою, потім серпантином, огинаючи невисокі пагорби, що плавно перейшли у гори, вкриті густим зеленим лісом. Та це зовсім не заважало руху наших мандрівників. Шлях залишався все таким же широким та зручним. І все це разом, як і раніше, дуже нагадувало земні простори. Їм зустрічались ясени, тополі, берези, ялини, величні дуби та буки.
— Якщо я не помиляюсь, за часом ми вже повинні дістатись до того місця, яке з таким жалем вранці залишили. Але я й близько не бачу ані валунів, ані гострих камінців, що так заважали нам ходити.
— А може, і там все змінилось і лицар зі своїм конем стоять зараз посеред парку або у темному дрімучому лісі? Чи під однією з цих гір.
— А якщо ми не знайдемо їх, що тоді будемо робити? — не вмовкала Тася, пильно оглядаючись довкола.
І, коли діти вже зовсім втратили надію дійти до заповітного місця, піднявшись на один з численних пагорбів, вони побачили знайомі валуни та дві величні мовчазні скульптури. Та якимось дивом зникли гострі камінці, що ще раз давало привід думати, ніби хтось спеціально прибирає всі перепони на їхньому шляху та деякі незручності, хоч легкою їх мандрівку і не можна було назвати. Та дітей це зовсім не лякало, а навпаки — тішило. Бо завдяки цим труднощам вони навчались справжній дружбі, взаємовиручці, перемагати у боротьбі з самим собою, а про школу виживання та загартування взагалі не могло бути й мови. Тася поглядала на Романа, який, очевидячки, дуже зрадів, що вони таки дійшли до бажаної цілі. Бо це показало, що хлопець і справді хороший провідник. Дівчинка бачила погано приховану гордість в очах брата та милувалась його статною стрункою фігурою, що ставала все мужнішою, і не сумнівалась, що її улюблений братик Ромка стане справжнім чоловіком і людиною не з маленької літери і його дружина колись пишатиметься такою опорою у житті. А його чоловічу силу вже було видно здалеку, бо під смаглявою шкірою перекочувались неабиякі м’язи, що сповнювало Тасю ще більшою любов’ю, шаною та повагою і вона дякувала Творцю, що він подарував їй такого чудового брата.
Роман теж, дивлячись на сестру, відчував, що дівчинка, яка завжди заводила його, приставала на всі пропозиції та йшла на ризик заради його безпеки, зовсім скоро перетвориться на справжню красуню і полонить не одне серце протилежної статі.