Міцний кулак туарегів
- Автор: Вавра Ярослав Раймунд
- Год: 1966
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Ганна Пашко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Міцний кулак туарегів». Краткое содержание книги:
Історія про Бен Манзура, жорстокого шейха[1] уаргельської Шаанби, який підступно позбавив життя славетного царя ахаггарських туарегів, і про швидку помсту за той злочин належить до найтиповіших воєнних історій Сахари дев'ятнадцятого століття. Події, про які я вам розповідатиму, мають історичну основу. Коли тридцять сьомого року я відвідав Уарглу й дивовижну мзабську республіку «Семи святих міст», старі шейхи розповіли мені про ці події багато цікавого. Про дещо, на мою думку варте вашої увага, я розповідаю в цій книжці, перевіривши наперед оповідки шейхів у генерала Домаза, який теж не забув про похід ахаггарців на Уарглу. Та й давні літописи хариджитів[2], з якими я ознайомився під час моєї третьої подорожі 1947 року, відкрили мені чимало таємниць сивої давнини.
Отже, я розповім вам про Сахару і її мешканців — моїх друзів на далекому спекотливому півдні. Хто з вас читатиме про цю безмежну пустелю, про те, яка вона є, той пересвідчиться, що Сахара — аж надто цікава, без будь-яких вигадок цікава і в далекому минулому, і нині.
Я. Р. В.
Усе це відчув ніжний і незагартований Гасан, щойно караван виїхав з подвір'я біскрійського караван-сарая.
Неймовірний страх, що він може зомліти, посилював його страждання. Аж тут хтось обережно взяв майже непритомного Гасана й поклав на сінник у марабутовім бассурі. Хлопчину прив'язали міцними личаними вірьовками, щоб він. не качався по ношах, наче куля по таці.
За мить Гасан уже спав, а караван іще довго йшов літньої ночі. Гасан прокинувся, коли верблюд зупинився.
Під час сну в Гасановій голові проясніло, і він трохи звик до ритму верблюжої ходи.
Від страху, що завжди супроводжує морську хворобу, не лишилося й знаку. Гасан, спаленівши, попросив дозволу сісти. Старі вершники пустелі вдали, ніби не помітили цього. А вельмишановні мужі кивнули:
— Гаразд! Тільки сміливіше, хлопче! За два дні подорожування ти навіть забудеш, що сидиш у верблюжому сідлі, а не на віслюковій спині.
Карембу теж важко переніс початок першого подорожування на верблюді. Коли б хто дізнався, як йому було недобре, то цей хлопчина, мабуть, умер би з сорому!
У Тріполі Карембу вже кілька разів пробував колисатися на хребті в'ючного верблюда. Проте коли того надвечір'я караван покинув білосніжну Ель Біскру, хлопець одразу ж мусив напружити всі сили, щоб утриматися на довгоногому верховому верблюді. А опівночі, коли гамел — так звуть ватажка каравану — вигуком зупинив, нарешті, караван і погоничі голосними криками й палицями примусили верблюдів клякнути на пісок, Карембу безвладно скотився на землю, наче лантух ячменю.
Хлопець ще довго лежав, розплатавшись обік свого мегера[42].
Розумна тварина подивилася на свого господаря, повернула кумедну м'яку морду на довгій шиї, форкнула негреняті в обличчя й лизнула його довгим язиком, наче жаліслива мати своє ще сліпе малятко. Карембу швидко схопився, але одразу ж пошкодував: кожна кісточка в нього так нестерпно занила, що наш герой голосно зойкнув і сів навпочіпки. А невдовзі караван уже ладнався рушати далі. Марабут раптом смикнув Карембу за халат:
— Гадаю, що на перший раз тобі досить! Ходи спати до мене! Зараз покладемо до тебе й Гасана!
Юні друзі швидко поснули, притулившись один до одного. А поруч сидів, схрестивши ноги, добрий старий марабут і лагідно всміхався в білосніжну бороду. В бассурі панувала темрява, червоні атласні завіски, поночі темні, як найгустіше індиго, коливалися в такт верблюжим крокам — уперед-назад, уперед-назад, і отак увесь час, бо верблюжа хода витримана і одноманітна…
Від тієї першої ночі минуло багато таких, здавалося, однакових літніх ночей, і до Туггурта хлопці приїхали, вже почуваючи себе справжніми синами погоничів верблюдів.
Між Біскрою й південним Туггуртом у багатьох місцях височать бархани; якщо прямувати найкоротшою дорогою між оцими двома містами, то треба перетнути піщані гори заввишки метрів триста, якщо ж іти кружним шляхом, то можна обминути їх широкою, вкритою піском прибережною смугою шоттів, що мертво виблискують уздовж дороги.
Але марабут добре знає, що довшу путь, кружну, караван може пройти клусом за той самий час, що й навпростець через бархани — кроком. А тому марабут звелів найголовнішому хабірові[43] вести караван на цьому відтинку дороги швидкою верблюжою ходою.
Отак кваплячись, мандрівники дісталися з Туггурта до мечеті Блідет-Амор і лишилися там аж до п'ятої години пополудні переждати спеку, яка могла швидко знесилити не тільки вершників, але й витривалих в'ючаків. О п'ятій пролунала команда:
— Клусом уперед!
Мабуть, не треба й казати, що юні й занадто рано загорділі погоничі верблюдів незабаром геть утратили тяму…
Але що таке справжній галоп, можуть розповісти тільки ті, хто вдосвіта, мов зграя розлютованих ґедзів, вилетіли з Ель Біскри на відгодованих і бадьорих верблюдах, щоб випередити караван на цілий тиждень і віддати в Уарглі шейхові настійний марабугів наказ, або Манзур одпустив на волю аменохала Ахаггару!
Проте шаанби, найкращі після туарегів наїзники, в Сахарі не дуже розводилися б про це перед вами.
— Ми щосили гнали тварин, а вони були нагодовані, напоєні, бадьорі. Тож це була приємна прогулянка…
42
Мегер — туарезький верховий верблюд.
43
Xабір — провідник каравану.