Корабель з райдужними вітрилами

— Що значить «діти?» — сказав я полковникові Швецову. — Причому тут діти? Адже ми вміємо читати й писати, і написане нами дорослі змогли розцінити як документ, як сигнал, хоч і гріш ціна такому «сигналові». Тобто я хочу сказати, що не «ми» вміємо писати, а «я» вмію писати, хоч йдеться лише про мене. Бачте, — казав я Іванові Івановичу, — та тітка з міськздороввідділу одразу ж по почерку встановила, що це писала не доросла людина, а писав школяр. І експертизи їй не треба було. Тоді чому ж мені не нести за це відповідальності? Хоча б моральної? Полковник Швецов усміхнувся і сказав:

— Ну, наскільки я бачу, моральну відповідальність ти вже несеш. Аж плечі тріщать, так несеш. І покарання собі обрав — прийшов і, хоч як тобі було це неприємно, хоч як важко, розповів мені все. Мені! А треба було спочатку не мені. Треба було спершу підійти до Марка Ісайовича і вибачитись перед ним. Сказати: «Так, мовляв, і так, хотів, щоб було якнайкраще, а вийшло якнайгірше». А вже потім прийшов би до мене, і я б тоді допоміг все розплутати. Ти ж обрав найлегший варіант, прийшов одразу ж до мене, отож героєм себе не вважай…

— Я героєм себе не вважаю і коли хочете знати, то найперше я поговорив з нашою піонервожатою Ніною Олешко…

— Анонімну ти мав з нею розмову, як і твій лист. Почав — наздогад буряків, щоб дали капусти. Але вона дівчина тямуща, зрозуміла, що не буде учень восьмого класу ні сіло ні впало цікавитися, прийме його міністр чи ні. Вона про щось почала здогадуватись. Якось ввечері я сидів у Максима, Валерій Сахненко тоді теж був, і прийшла Ніна. Вона, виявляється, ще й перед тим Максимові розповіла про твої «буряки, щоб дали капусти», і тоді Максим вже ніякого сумніву не мав, що того злощасного листа написав ти, а не хтось інший. Ми й почали радитись, як бути далі. Найперше вирішили поговорити з Марком Ісайовичем, попередити його, словом, розповісти йому все, щоб він не думав, що той лист написаний Максимом чи під його диктовку. А зробивши це, вирішили вичікувати, наскільки «тебе вистачить», коли ти активно почнеш шукати шляхи, як свою помилку виправити. І ти думаєш, що у Ніни Олешко, у вашої старшої піонервожатої, кебети б не вистачило, що тобі порадити? Вистачило б! Але ти страшенно все «законспірував» навіщось. Іржик — молодець дівчисько, здогадалася тобі рятівне коло кинути, але ти не зумів ним скористатися. Адже її запитання на уроці було досить-таки прозорим, ти одразу ж здогадався, кого вона на увазі мала?