Корабель з райдужними вітрилами
- Автор: Билкун Николай Васильевич
- Год: 1980
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Жанр: Прочая детская
Электронная книга - «Корабель з райдужними вітрилами». Краткое содержание книги:
— Моя робота, — гордо пояснив Вадик.
— Ага, — сказала Іржик, — дивись, щоб Василь не подумав, що це винахід Кирила!
Всі засміялися, а Вадик махнув рукою:
— Кирило у нас спеціаліст по кораблях. І не простих, а з райдужними вітрилами. Всім хороший корабель, одна біда — руками його помацати не можна.
Якась у них таємниця, якої я ще не знав.
Кирило в боргу не залишився:
— Значить, ти віриш лише в те, що можеш помацати руками.
— Атож, — відповів Вадик.
— Ну от, я так і знав. В твоїй голові немає жодного міліграма мозку, адже ти ніколи не мацав його руками! А інших доказів ти не визнаєш.
І знову всі сміялися, а Іржик дзвінкіше всіх. Я дуже люблю слухати її сміх. Мені б хотілося чути цей сміх завжди. Але на відміну від Кирила Куличенка мені не завжди вдається сказати щось смішне чи веселе. Отже, виходить, що Іржик здебільшого сміється для Кирила, а ми при тому просто присутні.
Тим часом Максим Грабченко закріпив якимись гаками чи зажимами своє крісло і швидко-швидко почав крутити корбу, на яку я спершу не звернув уваги. Крісло разом з Максимом відірвалося від землі і швидко й плавно почало підніматися до рівня билець лоджії. Максим гойднувся, подався всім тілом вперед і здійснив м'яку посадку на підлозі лоджії.
— Давай, братва! — скомандував Вадик і першим поліз через бильця лоджії слідом за Максимом, дзенькаючи ковзанами об бетон стіни. За ним полізли інші хлопці й Іржик.
— А ти що, чекаєш запрошувального квитка? — гукнув мені Кирило.
— Та якось незручно, може, краще через двері, — знітився я.
— Давай, давай, — озвався Максим, — в нашій квартирі дверима користується лише моя мама, а вона зараз на роботі.
І я поліз через бильця лоджії слідом за ними. В лоджії вони сі поскидали черевики з ковзанами, а Максим відчепив свої металеві полози, і його крісло тепер залишилося тільки на колесах. Він в'їхав в квартиру першим, слідом за ним увійшла Іржик, а за нею всі ми. Я звернув увагу на те, як ввічливо всі вони пропускали Іржика в дверях, що вели з лоджії в квартиру. Робилося це так вишукано, з таким кумедним поклоном і разом з тим з таким серйозним виглядом, що я зрозумів: знову якась гра, якась витівка і знову, напевне, автор її — Кирило, бо влітку, в колгоспі, за ними такої галантності не водилося. Траплялося хлопцям пхатися попереду дівчат, і ніхто на це не зважав. А тут — дивись ти якими лицарями поставали!
В кімнаті я врочисто вручив Іржикові веретено з намотаною на ньому сірою вовняною ниткою:
— Твій творчий доробок!
— Спасибі, — зашарілася Іржик і стала надзвичайно милою, навіть її звична насмішкуватість кудись зникла. — А знаєш, Васю, мені страх як хотілося мати таке веретено, але я тоді посоромилася попросити його у твоєї бабусі. А зараз… Зараз я дуже вдячна тобі і їй. Передаси їй низький уклін від мене і скажеш, що я її часто згадую.
— Спасибі…
Але Кирило не був би Кирилом, коли б не докинув:
— Певен, що вона згадує не стільки твою бабусю, як ті пиріжки з вишнями, якими твоя бабуся нас тоді частувала. Коли такий пиріжок, він ще теплий, вмочувати в мед… м-м-м…
Кирило зобразив на своєму обличчі таку насолоду, що всі ми мимоволі ковтнули слину. Тим часом веретено з сірою вовняною ниткою пішло по руках. Його розглядали з цікавістю, а я подумав, що мине кілька десятків років і з такою ж цікавістю діти або й дорослі розглядатимуть яку-небудь кулькову ручку нинішнього виробництва чи ще який-небудь інший побутовий предмет, який потрапить у майбутнє.
Тільки Вадик зневажливо хмикнув:
— Теж мені — техніка! В одну бабську силу. Іржик, ти що, справді збираєшся ним щось прясти?
— А що?
— Слухайте, слухайте, — крикнув Кирило, — слухайте і не кажіть потім, що ви не чули! Отже, слухайте! В шістдесят дев'ятій квартирі живе собака. Тобто я хочу сказати, що він не один там живе, а з хазяями. Але не будемо поки що про хазяїв, скажемо про собаку. Він надзвичайно волохатий. Якась кавказька вівчарка, чи що. Ну, ви ж її бачили не раз у дворі! Диво, до чого волохатий пес. От коли б начесати з нього вовни, то Іржик могла б…
— Торкнися, торкнися собачки, — порадила Іржик, — і як залишишся живим, як та цюця тебе не з'їсть, як ти начешеш вовни з неї, я ту вовну спряду і сплету тобі напульснички…
— Хлопці, а що таке напульсники, справді? Їх як зодягати? Через голову чи через ноги?
— У Гоголя зустрічається це слово, — пригадав Толик.
Але що таке напульсники і як їх зодягати, через голову чи через ноги, не знав навіть Кирило Куличенко.