Мондеґрін
- Автор: Рафеенко Владимир Владимирович
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Меридіан Черновіц
- ISBN: 978-966-97821-2-0
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Мондеґрін». Краткое содержание книги:
— А я завжди казав, що в Києві не люблять переселенців, — Габінський передумав іти, присів на стілець навпроти столу. — Може, й мені віскі наллєш? Будь ласка, Петре Петровичу, на півпальця, вип’ю та піду. В мене на сьогодні ще великі плани. Хотів «Дон Кіхота» в перекладі Лукаша перечитати на ніч. Таке задоволення для справжнього поліглота, ти собі уявити просто не можеш.
— Добре, — погодився Петрович, — як скажеш. Тільки на півпальця і все.
— Ну так, коли я пив більше.
Вони посиділи ще хвилин п’ятнадцять. Говорили про абсолютну необхідність, з одного боку, але й, з іншого, очевидну необачність надмірного вживання алкоголю. Про ранню весну, що впала на місто. Про особливості лікування весняних застуд. Габа весь час думав про те, що після віскі молоко, на жаль, не пасує. Потім вони розпрощалися, і свій слоїк з молоком він залишив у кабінеті Петровича. Пий, друже, сказав він, пий і набувайся здоров’я. Напослідку Петро Петрович протягнув Габінському білий конверт, той кивнув, мовчки запхав його собі в кишеню, розвернувся і пішов собі. Петрович зачинив свій кабінет, вийшов на вулицю і там хвилинки зо три курив, дивився кудись у простір. Потім набрав номер і сказав:
— Колю, зателефонуй йому ще сьогодні, бо він завжди все плутає і забуває. А завтра заїжджай. Буде тобі й філософія, й естетика, і Гегель з Кобилячою Головою.
Відкривши білий конверт, Габа побачив стільки-то зелених грошей і фото чоловіка, якого він у житті ніколи не знав. Життя таке маленьке, знаєте, таке швидке, всіх людей у світі ніколи не взнаєш. А бачитися — бачилися, звичайно, може, навіть занадто часто. Майже щодня. Ось, наприклад, коли Габа голив бороду зрання, чистив зуби чи пив уночі воду з-під крана, вдивляючись при цьому з жалем і надією в темне важке дзеркало.
Ніч випала безсонна. Замість перечитувати Сервантеса, Габінський весь вечір пив каву на балконі, курив і чомусь (уся ця історія закінчується) безнастанно думав ось про що. Як Петракіс знає, що саме зі вкраденої в нього рушниці застрелили тих переселенців, нещасних східняків, ні в чому не винних жертв воєнних метаморфоз, якщо самої рушниці в нього тепер немає? Щось тут не сходилося. Як у тому ж випадку з Оле-Лукойє, що шпильку залишила як аспірантка педагогічного факультету Чернівецького університету, а вже наступного дня виявилася незнайомим хлопчиком із Криму (до речі, ніхто не дасть і ламаної гривні, що назавтра він не перетвориться на божественну черепаху чи метелика свіжого лимонного кольору). Вже не кажучи, панове, про те, що ще вчора (і в цьому не може бути сумнівів), коли Габінський пив коньяк з Олею-Лукойєю, стояла прекрасна довга київська осінь, а сьогодні в цьому ж таки місті спостерігається така потужна весна, що перед нами постає (не може не постати) питання зими, яка кудись зникла, провалилася в щілини між світами чи, може, тільки чекає на нас попереду, скажімо, відразу за весною. Так чи сяк, панове, спробуймо використати мозок.
Якщо куля вилітає і кудись летить, а потім прилітає і кудись падає, то звідки ти знаєш, що вона випущена саме з тієї рушниці, якої у тебе вже немає? І взагалі ні у кого немає. Може ж рушниця канути в умовне небуття? Запросто. Якщо в тебе немає зброї, з якої зроблено постріл, то в тебе немає нічого. І говорити нема про що. Ти просто багато уваги приділяєш речам неіснуючим. Та не переймайся, зараз розберемося. Хай, братчику, в нас із тобою є два чи навіть три трупи (а весна прийшла відразу за осінню, з чого можна зробити висновок, що насправді тепер зима). І це факт. Але ще Арістотель помітив, що у фактах сенсу немає. Зрозуміти факти з них самих неможливо, треба побачити, розпізнати та вербалізувати змістову структуру події.
Габінський не розумівся на криміналістиці, просто міркував, намагаючись триматися здорового глузду. Зрештою, якщо вже розбиратися достеменно, як ти можеш бути впевненим, що куля взагалі вилітала? Ці павуки, що прибули в матір міст руських під покровом глупої ночі чи не менш глупого дня, могли від народження носити в собі ці кулі. Їм ці кулі їхня матінка передала через пуповину (якщо батько — через фалос). По-чесному, саме цей варіант із наукового погляду видавався Габі найбільш зваженим і зрозумілим.