![Блискавиця Перунова [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/no-cover.jpg)
Блискавиця Перунова [uk]
- Автор: Горностаєва Мирослава
- Серия: Хрещення Русі #2
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Блискавиця Перунова [uk]». Краткое содержание книги:
Вогнедар Борич, головний герой повісті, походить зі старовинного вояцького роду. Хлоп’ям він став свідком винищення своєї родини князевими дружинниками. Вогнедарові родичі дотримувались предківської віри, і його дід Гатило покинув службу у князя Володимира опісля кривавого хрещення. Та меч «бога християн» таки віднайшов непокірних Боричів. Малого Вогнедара врятував жрець Перунів Далебор, котрий колись був приятелем його діда. Старий жрець виховав дитину у звичаях предків, навчивши однаково добре володіти і словом і мечем. Нині юнак прагне помститись за загибель близьких. Та страшна таємниця розкривається перед ним — зрадник, котрий привів княжих дружинників до родового вогнища теж має прізвище Борич…
Битви та поєдинки, картини з життя лісових весей та прадавнього Києва, образи людей які тоді, як і в усі часи змушені вибирати між правдою та неправдою — про все це розповідає повість. Її автор — Мирослава Горностаєва є жрицею громади Рідної Віри «Арійський шлях», тож в повісті викладено нетрадиційний погляд на деякі історичні події. Адже більшість українських історичних повістей сьогодення співає хвалу переможному християнству, що принесло культуру темним дикунам. Ми будемо раді, якщо вдумливий читач, прочитавши цей твір, змінить свою думку.
— Що з Далебором?!
— Ти он в крові, — сказав Батура замість відповіді.
Вогник глянув на себе. Сорочка набрякла кров’ю, але він навіть не міг згадати, коли і як пропустив удар. І біль прийшов лише зараз, гарячою хвилею.
— Де Віщий, Батуро?
Дереводіл зітхнув:
— Нема вже волхва твого, воїне! Як є у Перуна рай, то він напевне там.
Юнак захитався в сідлі. Перед очима пливло чорне сонце на багряній корогві.
«Я видів сон у Наві! Ми виграємо битву!»
«Видів ще дещо, і те збутися мусить…»
«Ніколи не просив я Богів, але нині прошу вперше в житті — не дати мені померти, аж поки не навчу тебе всьому!»
«Я бачив воїна-Перунича з цим знаменом… І чорне сонце в багряному небі…»
«Тебе не просять, Перуне… Тож хай все станеться за законом Прави.»
«Мати-Слава сяє до хмар, як сонце, і співає про перемоги і загибель! Треба завжди прагнути першого, незважаючи на друге… Вогнику мій, сину душі моєї…»
— Що ви ще бачили у Наві, Віщий, — прошепотів юнак, — власну загибель? Ви ж ще не навчили мене всьому, що знали!
— Жаль, — мовив Батура співчутливо, — але що ж… Грізному Богу служив твій старий, і загинув у грізній битві. Він побачив був між комонними який-то блиск, мов колесо огняне, і гукає мені: «Перун прийшов!» Там між вами дійсно щось світилося, не буду брехати. І майже одразу навалилася на нас купа ціла оцієї степової галайстри… Бачив я лишень, як він упав — мертвий, чи ще живий, не знаю, тут бо прапороносця вбили, і я підхопив стяг. Але певне загинув волхв твій, бо такі падають лише мертвими.
Вогник зціпив зуби від болю, що нині пронизував його всього, і торкнув коня.
— Рану хоч затягни, шалений! — крикнув услід Батура, — зійдеш кров’ю!
Над полем недавньої битви вже кружляло гайвороння… Вогник віднайшов те місце, де кипчаки зударилися з ратниками. Білогрив обережно переступав через непорушні тіла. Раптом кінь незадоволено пирхнув і подався назад. Сіра тінь ковзнула між мертвими. Полісун…
— Шукай, друже! — вимовив Вогник.
Вовк заметався і раптом завив, звівши угору писок. Кінь став дибки, трохи не скинувши юнака.
— Ти кращий межи конями, — пробурмотів Вогник, сповзаючи на землю, — тихше… заспокойся…тихше…
Далебор віднайшовся за кілька кроків. Волхв лежав поміж мертвих кипчаків, і біле вбрання його побагряніло від крові, а правиця все ще стискала Перунового меча. Юнак упав на коліна
— Віщий! — вимовив, — Віщий!
Старий ворухнувся, і Вогник радісно скрикнув:
— Ви живі! Я поможу! Зараз!
— Не треба…нічого, — чітко вимовив Далебор, — Індра… дав змогу… проститись…Тепер усе…Синку…
Вогник схопив його за руку і сльози виступили на очах юнака трохи не вперше від загибелі Боричів. В лівиці старого воїна, що лежала на зранених грудях, була затиснута жменя скривавленої землі.
— Кажемо слова ті для пам’яті, — озвався Вогник, щоб не розридатися вголос, словами одної з пісень Далеборових, — аби жодне з тих слів не згубилося… Де пролита кров наша — там є земля наша! І се вороги знають! І знищити нас стараються! І се старання марне! Буде так, як у старі часи отців наших! А судилось загинути — притулимо землю до рани. І Марена-Смерть скаже: «Не можу я воїна цього відділити від його землі!»
— І Боги на Сварзі скажуть тоді, — раптом мовив Далебор притомно, — «Се русич і залишиться ним, бо взяв землю до рани своєї і несе її до Нави!»
— Віщий! — покликав Вогник розпачливо, — не кидайте мене самого! Дозвольте піти з вами!
— Це буде слабкість, Вогнику, — вишептав Далебор, — Ти ж знаєш, що Перун не терпить слабких і слабодухих… Ти маєш жити… І взяти зі Всеслава плату… Меча й оберегу залишаю тобі, Перуничу. Як наступнику… А мені в дорогу даси М’єльнір.
Волхв закашлявся і судомно притис до грудей закривавлену землю. Тоді озвався знову:
— Мусиш мати доросле ім’я, гідне жерця Перунового! Нарікаю тебе Вогнедаром… на честь учителя мого… Се ім’я твоє для людей, ім’я ж душі, ім’я таємне, зостанеться з тобою до смерти.
Перепочив трохи і додав:
— Ім’я душі моєї — Укрян, так і згадуй мене в молитві. Проведи ж мене належними словами, Вогнедаре Перуничу…
— А тому, хто впав у полі, — розпочав Вогник останню, смертну молитву жерців Бога Воїнств, — Блискавиця дає напитись води живої…І до Сварги він їде на білім коні… І Перун зустрічає його, і веде до блаженних чертогів своїх… І там пребуде він час і отримає тіло нове, і місце у Божому війську! І так має жити до вічних віків, творячи за нас молитви!
Старий повторював за ним відхідну самими вустами. Тоді всміхнувся над силу, і душа вояцька покинула зранене тіло, що вже не в змозі було втримати її. Усміх же той, спокійний і гордий, лишився на мертвому лиці, як останній відблиск Далеборової душі.