Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Историческая проза » Блискавиця Перунова [uk]
Блискавиця Перунова [uk] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Блискавиця Перунова [uk]

Электронная книга - «Блискавиця Перунова [uk]». Краткое содержание книги:

«Блискавиця Перунова» — пригодницька історична повість. В центрі подій — відоме з літописів народне повстання у Києві 1068 р., коли стривожені набігом половців кияни вимагали у тодішнього князя Ізяслава або захисту від ворога, або принаймні зброї, щоб захиститися самим. Не дочекавшись допомоги від слабкого духом керманича, київське віче обрало на князівство родича князя Ізяслава, Всеслава Полоцького.
Вогнедар Борич, головний герой повісті, походить зі старовинного вояцького роду. Хлоп’ям він став свідком винищення своєї родини князевими дружинниками. Вогнедарові родичі дотримувались предківської віри, і його дід Гатило покинув службу у князя Володимира опісля кривавого хрещення. Та меч «бога християн» таки віднайшов непокірних Боричів. Малого Вогнедара врятував жрець Перунів Далебор, котрий колись був приятелем його діда. Старий жрець виховав дитину у звичаях предків, навчивши однаково добре володіти і словом і мечем. Нині юнак прагне помститись за загибель близьких. Та страшна таємниця розкривається перед ним — зрадник, котрий привів княжих дружинників до родового вогнища теж має прізвище Борич…
Битви та поєдинки, картини з життя лісових весей та прадавнього Києва, образи людей які тоді, як і в усі часи змушені вибирати між правдою та неправдою — про все це розповідає повість. Її автор — Мирослава Горностаєва є жрицею громади Рідної Віри «Арійський шлях», тож в повісті викладено нетрадиційний погляд на деякі історичні події. Адже більшість українських історичних повістей сьогодення співає хвалу переможному християнству, що принесло культуру темним дикунам. Ми будемо раді, якщо вдумливий читач, прочитавши цей твір, змінить свою думку.
1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 ... 84
Перейти на страницу:

— Табір за он тим лісом, — відповів торк, — у таборі повно бранців і здобичі! Табір скоро назад відсилати будуть — орда іти далі на Русь! У таборі — ваші й наші родичі, табір одбити треба. Бери нас, коназе, під свою руку, воювати хочемо, визволяти жони й діти!

Всеслав, котрий свого часу воював з торками, хмикнув:

— Знаю я вас, хороших, теж ладні слабшому горлянку перегризти. Союзнички… Добре, ставайте до лави, коней зайвих у нас нема — в бою добудете.

— А я ж тебе пам’ятаю, Всеслав-коназ, — раптом всміхнувся степовик, — даремно сердишся на нас… Ти — вовк, я — вовк, Чернігівський коназ, Святослав, теж вовк… Одна зграя тепер. Пси тікають, вовки б’ються! Проженемо чужих — може знову гризтися будемо. Зараз — не час. Не бійся — не зрадимо!

— Розвелось вас, своїх, у наших степах, — пробурчав Всеслав уже м’якше, — як звешся?

— Ксай…

— А мене звідки знаєш?

Степовик схилив голову і зсунув набік повстяний ковпак.

— Твого меча слід — бачиш? Був я бранцем твоїм, Всеславе-вовче, за викуп пішов у степ. Тепер миритись будемо…

— А завтра битись, — засміявся Брячиславич, — отже затята порода! Гуртуй людей своїх, Ксаю, і приставай до лучників.

Через кілька годин розвідники нагледіли зручну місцину, де можна було приймати бій. Просто перед військом мирно виблискувала річечка, а з двох боків улоговину прикривав лісок.

Далебор, якого Вогник не бачив вже днів зо два, рівно, як і Полісуна, котрий не терпів коней, з’явився до князя з такими словами:

— Дружинники Ізяславові, з тих, що вціліли на Альті, говорять, що князі поставили ратників на крилах, а дружини свої — в голову лави-птиці. Кипчаки ж атакували середину для виду, а самі обійшли стрій і вдарили по крилах. А тоді вже оточили решту, і почалася різанина…

— А що ви пропонуєте, Віщий, — зацікавився Всеслав.

— Поставити в голову ратників. Крила ж нехай будуть комонні і вдарять на ординців, коли ті вріжуться в рать. Якось на Руяні ми так ставали проти данців.

— Віщий, — мовив князь з сумнівом, — але ж степовики — то не тяжкозбройна піхота варязька! Вони просто перестріляють пішаниць з луків — і щити не допоможуть.

— Аби їм ніяк було стріляти, — роз’яснив волхв, — отсе ось поле перед річкою треба перекопати і наробити пасток для коней. Коли перші вженуться в них з розгону, наступним буде не до стрілянини, аби проскочити швидше небезпечне місце. А там ратники приймуть їх на списи. Між ратниками же слід розставити стрільців з дальнобійними луками. А торкам своїм, княже, ти все-таки виділи коней. Мають вони виманити ординців саме на цей шлях.

— Мудро! — погодився Всеслав замислено, — та аби ж я мав сильнішу дружину! А то — на одного досвідченого кільканадцять молодиків, що і ворога-то увічі не бачили.

— Здолаємо! — упевнено мовив Далебор, — а, здолавши, княже, маємо рушити на Чернігівщину, Святославу у поміч.

Гарне лице Полоцького князя раптом побагряніло.

— Віщий! — сказав він, — чи ви зовсім не од цього світу? Якого дідька я помагатиму Ярославичу? Це ж він із Всеволодом Переяславським і підбив Ізяслава запроторити мене до порубу! Ізяслав бо наче віск у руках братів своїх! Та нам же краще буде, як кипчаки розіб’ють Святослава — на одного ворога менше стане!

— Про те, скільки весей і градів на Чернігівщині піде з димом, ти не думаєш, княже? — різко спитав Далебор.

— За них нехай Святослав дбає — його землі…

— Учив я тебе, — з серцем сказав волхв, — але так і не вивчив на чоловіка…

— Віщий! — скипів Всеслав як тоді, на майдані, — ваше діло — молитись Богам своїм, а не князям вказівки давати! І так на мене піввійська коситься, що тримаю поган біля себе, особливо після того, як отець Феодосій таку доречну промову виголосив перед походом. А як, не дай Боже, нас розіб’ють, так мені тільки й залишиться — зостатись на цьому полі, бо й Полоцьк мене одцурається, не те, що Київ!

Далебор знизав плечима:

— Твій норов, Всеславе, мені відомий здавна і не змінився за двадцять літ… Я тоді пішов, і зараз піти можу, тільки як бути з моїми людьми?

— З якими ще людьми? — спитав Всеслав заскочено.

— Привів я тобі селян з заступами та сокирами. Не мечами ж дружинники твої ритимуть пастки та вовчі ями…

Всеслав з хвилину помовчав, тоді мовив вже спокійніше:

— І що б я робив без вас, Віщий? Але ж і ви зрозумійте нарешті — часи аріїв давно минули. Нині кожен — сам за себе…

— Оце вас і погубить, Володимирові нащадки, — мовив Далебор втомлено, — колись зі сходу прийде такий ворог, якого не здолати поодинці. Раніше жили кожен сам собі, а билися разом, а нині усіх намагаєтесь зігнати під одну кормигу, а як до битви — так і врозтіч.

1 ... 39 40 41 42 43 44 45 46 47 ... 84
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)