Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
Нарешті — штанга! Іван спокійно бере її за гриф. Нейман стоїть збоку, спостерігає. На цей раз він не тренер, а суддя. Хоче ще раз об’єктивно оцінити Івана, виправити хиби, коли їх допускає учень. Тепер належить виконати «трійцю», себто жим, ривок і виштовхування штанги. Професор і на цей раз включив секундомір. Достеменно хоче переконатися, який тягар може витримати Сила і за який час. В блокнот записує: жим дорівнює сто десять кілограмів. Ривок — сто двадцять п’ять. Виштовхування — сто шістдесят. Нейман розгубився, заметушився, що з ним рідко траплялося. Підбіг на поміст. Ще раз перевірив коліщата на штанзі.
— Так. Маємо триста дев’ядесят і п’ять кілограмів!
Нейман так розхвилювався, що навіть забув поплескати Івана.
— Гей, неборе професоре, роби, що хочеш, айбо я ще маю силу не таке підняти! Сам чую, по жилах, — і заграв м’язами на руках.
Професор забіг у будинок. Незабаром повернувся звідти з червоним полотном. Іванові здалося, ніби то шматок завіси з театру. Накинув Силі на плечі. Так, цей бархатний червоний халат не був ще в жодної людини на плечах, окрім Неймана. Це для нього найдорожча реліквія в домі. То був дарунок від дружини, коли Онджей Нейман став чемпіоном республіки.
— Ти будеш чемпіоном світу! Я в то вірю! — позираючи на Івана в незвичному вбранні, мовив Нейман, і сам того не помітив, як перейшов на «ти». — Ти народився ним!
Великий спортивний зал прийняв у свої обійми тисячі пражан, гостей різних країн світу. Сьогодні пропонується для них змагання з різних видів спорту — класична боротьба, бокс, фехтування, підняття тяжестей, гімнастика.
Нейман вже встиг довідатися серед тренерів, хто має найкращі показники по штанзі та з фехтування. Про Івана замовчував. Нехай це буде сюрпризом і для суддів, і для глядачів. Певний — Івана перемогти важко. Навіть коли хто-небудь набере таку суму, все одно у нього ще є так званий золотий запас. І він чималенький. Найголовніше — витримка. У цьому відношенні за Івана можна бути спокійним. Не розгубиться.
Іван думав своє: аби все зробити так, як хочеться наставнику. І тепер весь час ходить за ним, як доросла дитина: нікуди не оглядається, лише стежить за Нейманом. Раптом на його плечі опинилася чиясь рука. Озирнувся і побачив перед собою тяжкорукого товстуна у чорному смокінгу, у білій випрасуваній сорочці, на комірці якої присів чорний метелик. Ростовитий урвиголова мовчав і чомусь зміряв очима Іванову статуру. Де бачив його Іван? Нейман відчув, що Сила відстав. Повернувся, підняв руку, аби Іван побачив його.
— Ми з ним давно знайомі, пане професоре, — замість вибачення вирік товстун, улесливо усміхаючись до Неймана. — Після того знайомства я ще жодного разу не виступав! — силкувався перейти на жарт.
— Не можете оцінити своєї сили, Вілет, і не шануєте її!
«Вілет! На зеленому покрівці! Так і є, корінець би ’му висох! Майже й сам буде виступати, бо припарадився. Най бавиться. Тут є місця всім».
Нейман взяв Івана під руку і вони протискувалися до виходу. Коли людей ставали рідше, професор, стримуючи хвилювання, ніби сам мав іти виступати, почав говорити, аби чимось зайняти Івана:
— Найкращий наш колишній борець. Кажу «колишній», бо на цей раз він уже потопив у ромі та пиві свою силу та здоров’я, а з ними — й славу. Боротьба не дає людині опуститися. Алкоголь віднімає в людини і розум, і багатство. Привітаєшся з ромом — розпрощайся з розумом. Соромно стає, коли чоловік — цар природи — відступає від вимог цієї природи. Ми повинні жити до ста років, а в тридцять уже не здатні ні на що. Праці нема, фігури нема, стилю нема, здоров’я нема. Перед тобою не спортсмен, а тінь від нього…
Підійшли ще два учні Неймана — Зденек і Павол. Вони виборюватимуть першість з фехтування. Нейман намагався триматися спокійно, аби не видати хвилювання своїм підопічним. Це могло вплинути на хід боротьби. Хлопці-фехтувальники почали пробиратися вперед. Нейман, безперечно, знав їхні можливості, і тому менше переживав за них. У всякому разі не показував цього. Усі сподівання були в нього на Силу.
Ось і Свадеба. Іван познайомив його з Нейманом. Добре, що прийшов. Най увидить, чого навчився його квартирант у пана професора за цей час.
Черга до виступу тяглася довго, нудно. Спочатку виступали учасники змагань щонайменшої вагової категорії. Тому Нейман запропонував вийти з цієї штовханини на простір, аби нерви втихомирилися, бо Іван ще незвиклий до такого забоїстого натовпу.