Іван Сила на прізвисько «Кротон»
- Автор: Копинець Антон
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-966-97405-1-9
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Іван Сила на прізвисько «Кротон»». Краткое содержание книги:
Нейман відразу розпорядився, аби відвезли іменну штангу до Івана на квартиру.
«Ото вже діло! Скілько буду хотіти, стільки буду бавитися. Гей, якби нянько або Терка знали, як мене тут честують! Як коло якогось короля ходять».
Коли сіли в Нейманове авто, професор запитав:
— Що вам, молодий колего, найбільше запам’яталося з цього дня?
Навіть не довго думаючи, Сила відповів:
— Штанга! Красно зробили люди!..
— Красно, — погодився Нейман, бо зрадів, що Іван усю цю церемоніальність переносить холоднокровно. Отже, оп’яніти від слави він не здатний. Значить, буде з нього справжній спортсмен!
Віднині простий селянський хлопець з Карпат став знаменитістю. Він сподобався глядачам.
— Ви, пане Свадебо, можете гордитися таким родичем! — прошептав Нейман. — Сьогодні і для вас, і для мене велике свято.
З нинішнього дня про Івана Силу з Підкарпатської заговорила не тільки Прага. Навіть сільський нотар Вацлав Прохазка та превелебний знайшли час, аби зайти до старого Сили поздоровити за сина.
Невдалий реванш
«Нейман — добрий спортсмен. Добрий учитель. То є правда. Він знає класичну боротьбу, бокс, фехтування. У нього висока культура. Словом, красного маю вчителя. Неперевершеного! Та я мушу видіти в ньому не лише вчителя. А й суперника. Тоді легше мені гратися. Тоді буду достойним учнем. Ба ци рада Терка за мене? А нянько? Айбо що йому з тої слави? Він би ліпше радів, якби я землиці прикупив або якесь ремесло дістав у руки. Гей, то я знаю!..».
Потому пригадав, як був у театрі на концерті, де грали народні музики. І раптом причулася своя верховинська мелодія, що посіяла в кімнаті запах полонинських фіалок, дзвіночки лісових струмків, а у вечірній імлі вимальовувалися рідні гори, Боржава. Саме в такий час Іван повертав з толоки, гнав додому напасену Монцію. Відчув запах свіжоподоєного молока. І терпкі вуста Терки. І сам незчувся, як почав тихенько наспівувати:
На дворі збиралося на грозу. Чорні хмари грозилися над Прагою своїми пазурями, ніби хотіли міцніше вп’ястися у старезні мури. Ставало душно. Грім рвався у двері, у вікна. Блискавка раз по раз схапувала очі…
Порозсідавшись на ящиках, напарники розповідали щось веселе. Коли побачили Івана, замовчали. Посередині гурту в когось рябіла газета. Старий Штремпел, схожий на довгий і тонкий мішок, піднявся з ящика, взяв від сусіда газету, попрямував до Івана.
— Ти? — спитав, показуючи довгим пальцем на фотографію в газеті.
— Я, — усміхнувся Іван, побачивши своє обличчя. І медаль є. Лише очі щось дуже великі.
В ту ж мить обступили його, і Сила не стямився, як опинився над головами вантажників. Він не пручався. Найслабший Петер стояв збоку і бадьоро командував: «Іще раз! Іще раз! Іще раз!».
— Двадцять п’ять! Доста!
Дрібний Петер під тупцював до Івана, незграбно схопив його руку, потис, як міг.
— Ти сьогодні маєш двадцять п’ять! Жий здоров на многая літа!
— Дякую! — мовив Іван, поправляючи комбінезон. «Звідки знають, що маю день народження? Я й сам забув про нього».
— О! — розгорнув Штремпел свіжу газету і ще раз замилувався Силою. — Як король, на мою душу! Ми думали, що ти сьогодні зовсім не вийдеш на службу!.. То є дуже красно, скажу тобі!
Іван узяв газету, почав розглядати фотографії. Ось він стоїть з Нейманом коло подарованої штанги. Поруч — на п’єдесталі. Головний суддя змагань прикріплює до лацкана піджака золоту медаль чемпіона…
Напарники дивляться на нього зачудованими очима, а він собі спокійно розглядає фоторафії, гейби то не про нього там розповідається аж на двох сторінках. Петер зацікавлено міряє його очима з ніг до голови і йому, Петеру, здається, що Іван найвищий за всіх…
— Подумати тільки — чемпіон республіки! — озвався нарешті Порубка-Старий. — Наш побратим, свій чоловік — і чемпіон! То є, прошу, казка! То є чудо!
— Іще не було в історії чеського спорту, аби золоту медаль одержав простий вантажник.
Лише тепер Іван почав розуміти, що він зробив учора. За кожним його рухом стежили всі. Про результати чемпіонату знають не тільки побратими, а й уся республіка. Треба буде ліпше бавитися, аби доказати, на що ми здатні!
— Що тут буде, лайдаки? — пробулькотів Палічек і закашлявся, спересердя кинувши на землю недогарком сигари.