Трилогія смерті
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 2019
- Язык: украинский
- Год: Навчальна книга-Богдан
- ISBN: 978-966-10-5773-8
- Переводчик: Владимир Иванович Митрофанов
- Жанр: Триллеры
Электронная книга - «Трилогія смерті». Краткое содержание книги:
Із виру приголомшливих та небезпечних перипетій головним героям допомагає вибратися саможертовність, сприйняття світу і себе з поблажливою іронією та, як не дивно, певна божевільність учинків.
Я помчав у банк.
«Могильний тумане, — подумки заклинав я, — не лізь у трамвай поперед мене, не їдь до Фанні!»
Колись венеційський поміст являв собою величезний «Титанік» перед нічним зіткненням з айсбергом, і люди копошилися на палубі, зручніше переставляючи шезлонги, а хтось виспівував «Полину, Господи, до тебе», готовий вибити чеку з детонатора в заряді тротилу…
…то багатоквартирний будинок на розі Темпл і Фіґероа так само погойдувався на хвилях мексиканського кварталу, де майже з усіх вікон випиналися завіси, люди й спідня білизна, на балконах, що виходили на подвір’я, до знемоги колотили мильну воду пральні машини, а в темних коридорах стояв гострий дух смажених пиріжків і проперченого в’яленого м’яса.
Замкнений сам у собі, то був ніби невеличкий Едліс-Айленд,[22] ковчег, населений людьми з кільканадцяти різних країн. Суботніми вечорами на горішньому поверсі бенкетували: їли енчіладу[23] й танцювали в коридорах конгу,[24] але решту днів тижня двері здебільшого були зачинені, і люди влягалися рано, бо всі працювали в центрі міста — хто в салонах одягу, хто в дріб’язкових крамничках, дехто ще мав роботу на поодиноких незакритих воєнних підприємствах у долині, а дехто торгував дешевими прикрасами на Олівія-стрит.
Тим ковчегом ніхто не правив. Власниця будинку, місіс О’Брайєн, з’являлася в ньому якомога рідше, боячись і за гаманець, і за свою сімдесятидворічну цноту. А коли й була там господиня, то це Фанні Флоріанна, яка вміла так солодко проспівати той чи той наказ зі своєї оперної ложі другого ярусу, що навіть хлопці у більярдній напроти переставали пишатись один перед одним, наче півні, й виходили на вулицю з киями в руках, щоб помахати їй і гукнути: «Оlе!».[25]
На першому поверсі поряд зі звичними чиканос[26] мешкали три китайці, а на третьому — літній японець і шість молодиків із Мехіко, що мали на всіх один костюм кольору вершкового морозива, і кожен носив його раз на тиждень увечері. Було там ще кілька португальців, нічний сторож із Гаїті, два торговці з Філіппін, а решта — ті ж таки чиканос. Ну, й місіс Гутіерес, що єдина в усьому будинку мала телефон, також мешкала на третьому поверсі.
Другий поверх — то була передусім Фанні зі своїми ста п’ятдесятьма кілограмами ваги, а крім неї — дві сестри-іспанки, обидві старі дівки, продавець ювелірних виробів з Єгипту та дві дами з Монтерея, котрі, як казали люди, за досить помірну ціну продавали своє кохання першому-ліпшому невдатному й плотолюбному більярдистові, що у п’ятницю проти ночі не гребував піднятися до них темними сходами. Як казала Фанні, кожна миша у своїй мишоловці.
Я був радий стояти перед цим будинком у вечірніх сутінках, радий слухати веселі мелодії радіо, що линули з усіх вікон, чути сміх і принюхуватись до розмаїтої суміші кухонних запахів.
Був радий увійти й зустрітися з усіма його мешканцями.
Життя деяких людей можна підсумувати так швидко, що ледь устигнуть грюкнути двері чи хтось кашлянути на темній вулиці вночі.
Визирнеш у вікно, а на вулиці ні душі. Хто там кашляв — уже й сліду нема.
Є люди, які доживають до тридцяти п’яти-сорока років, але їх ніхто не помічає, і життя їхнє скороминуще, мов полум’я свічки, таке нікчемне, що його й не видно.
У будинку та навколо нього було чимало таких невидимих чи не дуже видимих людей, що й жили там і начебто не жили.
Був там Сем, був Джиммі, був П’єтро Массінелло, і був дуже незвичайний сліпий, Генрі, чорний, мов ті коридори, якими він ходив у своїй негритянській гордині.
Усім чи майже всім їм судилося зникнути протягом кількох днів, усім у різні способи. А що вони зникали через однакові проміжки часу і кожен по-іншому, то цього ніхто не помічав. Навіть я мало не пустив повз увагу, що ховалося за їхніми несподіваними відходами.
Сем.
Сем був роботяга, що нелегально приїхав із Мексики мити посуд по харчівнях, жебрати двадцятип’ятицентовики, купувати дешеве вино й цілими днями валятися десь у темному закутку, а потім уставати, наче мрець із домовини, й вирушати на нічний промисел: знов мити посуд, знов «стріляти» двадцятип’ятицентовики й заливатися шмурдяком, що його цей чоловік тягав із собою в пошарпаному рудому саквояжі. По-іспанському він говорив погано, по-англійському — ще гірше, бо все, що він казав, проходило крізь винний дух. Ніхто його не розумів, та й нікому не було до нього діла. Спав він у підвалі, подалі від недобрих очей.
Це щодо Сема.
Джиммі теж годі було зрозуміти, але причиною цього було не вино, а те, що хтось поцупив його «кусачки». Штучні щелепи, зроблені йому безплатно, коштом муніципального управління охорони здоров’я, таємниче зникли тієї ночі, яку він мав необачність провести в десятицентовій нічліжці на Головній вулиці. Їх викрали зі склянки з водою, що стояла в нього біля узголів’я. І коли він прокинувся, його широка білозуба усмішка згинула без вороття. Джиммі, із зяючою пусткою в роті, але звеселений джином, повернувся до будинку, показуючи всім свої рожеві ясна й безтурботно сміючись. Без протезів, та ще й зі своїм іммігрантським чеським акцентом, він, як і Сем, став геть недорікуватий. Спати він лягав о третій ночі, вмощуючись в одній із ванн загального користування, і щодня робив якусь роботу в будинку чи на подвір’ї, раз у раз заходячись сміхом без усякої видимої причини.
22
Острів на околиці Нью-Йорка, де тимчасово поселяли іммігрантів до США невизначеним становищем.
23
Мексиканська страва на зразок італійської піци.
24
Латиноамериканський танець.
25
Браво! (ісп.)
26
Американці мексиканського походження.