Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
— Я знаю, Максиме Федоровичу, що всякий закон правильний тільки в певних межах, лише за певних умов, та коли ламаються старі уявлення…
— Не тільки! Я пам’ятаю, що в Леніна є записи, проте ви знайдете це місце в його “Філософських зошитах”.
27 березня. Так, я відшукав це місце. “Закон бере спокійне — і тому закон, усякий закон, вузький, неповний, приблизний”. Закон бере спокійне, бере те, що в змозі охопити наука даної миті. Але, з другого боку, “закон є тривке (що залишається) в явищі”… Скляна куля, натерта шкірою, — ось що було достатньо “спокійне” для перших кроків науки про електричні явища; стрілка компаса вказує одним кінцем на північ — це все, що знали про магнетизм. Та минули століття, і нині ми вивчаємо й відшукуємо закони для розігнаних до фантастичних швидкостей елементарних частинок, а магнітна стрілка безперервно крутиться, і ми крок за кроком відкриваємо причини її неспокою, які стають “спокійними”, тобто приступними для вивчення в нашу чудову добу.
Однак закон бере “тривке” в явищі, і кожен новий закон поглиблює, пояснює, але зовсім не закреслює те позитивне, чого було досягнуто в минулому…
Незліченні приклади наринули звідусіль. Якою непорушною будівлею височіла класична механіка, механіка Галілея і Ньютона, але з’явилась теорія відносності і лише вона змогла пояснити дивовижні закономірності поширення світла. Однак те, що в законах Ньютона виявилось “тривким”, вистояло. Минуть віки, а мости й вали машин, стіни будівель і корпуси кораблів будуть, як і раніше, розраховувати за формулами Ньютона, що стали тепер лише приблизно правильними за чималих швидкостей руху і непридатними для розрахунку швидколетючих атомних частинок. Кожен фізичний закон став для мене лише сходинкою у пізнанні світу, але не останнім і кінцевим етапом.
І які смішні були тепер претензії деяких наукових шкіл, що заявляли, ніби вони на грані повного й вичерпного пізнання якихось кінцевих істин! “(Явище багатше, ніж закон)”, ми мусимо й будемо відкривати все нові властивості, нові зв’язки, ми йтимемо шляхом усе грандіозніших узагальнень, однак природа завжди лишатиметься незмірно повнішою за всякі закони.
І безмежно повільний процес розвитку й зародження зірок поступово стає все “спокійнішим” і “спокійнішим” для наукового розкриття його законів. Пов’язати в єдину теорію атомне ядро й громаддя зоряного скупчення — і я матиму в своїх руках ключ до розуміння таємниць народження зірок. Шукати й негайно перевіряти результати теорії, хай частково, хай у невеликих масштабах, вносити поправки, прагнути до якнайбільшої гнучкості теоретичних побудов, і пам’ятати, що головне все ще попереду, — такою постала переді мною подальша перспектива. Та легко було задумати і набагато складніше виконати…
Часом я заходив до Топанова. Він уважно вислухував мене, іноді радив, і часто після цих розмов я різко змінював напрямок пошуків.
— Стережіться нав’язувати природі свої побудови, свої схеми, — говорив він, — природа завжди знайде, чим здивувати вас, завжди. І не переносьте сліпо прикладів з однієї галузі в іншу. Намагайтесь розкрити основні, головні протиріччя в самій суті явища, перевіряйте, чи сприяють ці протиріччя зростанню, розвиткові самої речі, її саморуху.
І ось поступово почали вимальовуватись обриси майбутньої теорії. Мені довелося забиратися в такі хащі, що, правду кажучи, я часто губив напрямок, через силу стримував себе, щоб не захопитися сторонніми питаннями.
І раптом я зрозумів: я не тільки на правильному шляху, але й теорію можна перевірити експериментально. Не буду утруднювати тебе технічними деталями, перекажу лише суть нашого досліду.
Передусім я мушу застерегти, що в цій зовсім новій галузі немає ще усталених думок, нема відповідних слів. Ми назвали нашу точку зору “теорією вакууму”, проте назва, безперечно, невдала.
Наша теорія — це не спроба гальванізувати справедливо відкинуту теорію ефіру,[4] що на початку двадцятого століття привела до непереборних суперечностей. Однак ми дійшли висновку, що теорія відносності, яка розв’язала ці суперечності, зробила неправильний висновок про відсутність взагалі будь-якого середовища. Ми взяли собі за мету перевірити цей висновок, знайти такі умови, за яких змогли б проявитись електромагнітні властивості цього середовища… Нагода трапилась, і нагода чудова!
4
Ефір — за уявленнями вчених XVII–XIX століть — особливе середовище, в якому рухаються і взаємодіють матеріальні тіла. Теорія ефіру не змогла пояснити всіх закономірностей фізичних явищ.