Помилка Олексія Алексєєва
- Автор: Полещук Александр Лазаревич
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Володимир Крекотень
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Помилка Олексія Алексєєва». Краткое содержание книги:
Про грандіозний експеримент радянських учених, що створили штучну галактику, населену мікроістотами, про могутність людського розуму, здатного змінювати й перетворювати природу, йдеться в цій повісті.
І знову несподіванка! Хтось із моїх співробітників виявив, що в момент пролітання супутника, коли ми всі пильнуємо біля своїх приладів, над лабораторією з’являється якесь прозоре зображення морських хвиль, щось на зразок фата-моргани. Це дуже цікаво, але поки що я не маю часу цим займатися.
28 березня. Сьогодні, коли ми зробили останню серію знімків, Розумов запропонував подати сигнали на супутник, який припинив би дію кінехрона. “Зародків зірок” більше не буде. Не знаю, чому, але щось мене стримує. Звичайно, те, що зроблено одного разу, можна повторити, новий дослід ми проведемо в набагато більших масштабах, і для цього варт було б очистити зручну для спостережень орбіту, та щось зупиняє мене. Надто дорогий для мене цей розсип блискіток, свідчення того, що процеси, які призводять до появи зірок, можна моделювати в будь-якій частині Всесвіту, доказ принципової можливості використання цих процесів. Я вже уявляю собі контури космічних станцій, що перетворюватимуть зібране випромінювання штучних зірок на високочастотні електромагнітні промені. Їх можна буде використати й на Землі. Але Розумов наводить досить вагомі докази. Спробую його вмовити. Наука наукою, та щось заважає бути педантичним у цій нечуваній галузі знань…
Щойно подали часовий сигнал, зараз проходитиме наш супутник-прискорювач. Можливо, востаннє промчать над нашими головами зеленкуваті цяточки, зменшені у неймовірну кількість разів брати нашого Сонця… Я дарую їх тобі… “Ми начепим сонця на одежу коханим, накуємо з зірок срібносяючих брошок…” Пам’ятаєш?”
ПОМИЛКА ОЛЕКСІЯ АЛЕКСЄЄВА
— Невже все?! — вигукнув Григор’єв, дочитавши листа. — Але чому загинув Алексєєв? Чому сталася катастрофа? Майже про все ми вже здогадувались і без листа! Ми так багато сподівались…
— Ми сподівались не марно, — відповів Топанов, — не марно… Тепер ми твердо знаємо, що саме знаходиться перед нами. І ті фахівці, які прибули до нас і вивчають історію зоряних світів, виявляється, мають і не мають рації. Вони мають рацію в тому, що ми кожного дня бачимо інше зоряне скупчення, бо за вісім годин всередині кінехрона минає двісті мільйонів років, наших років! Галактика справді, що день, то інша. Спалахують нові зірки, деякі вибухають — пам’ятаєте спалахи? — з’являються нові відгалуження, нові туманності… Але фахівці й не мають рації, бо, власне, це та сама галактика, народжена силою людського генія. І зважте, Алексєєв здійснив дещо більше, ніж сподівався. Він хотів створити зародок зорі, а одержав їх декілька; він бажав вивчити практичну можливість використання тієї енергії, яку ховає космос, а насправді створив у безповітряному просторі всі умови для того, щоб з’явилася нова галактика. Я не зовсім розумію, що саме лягло в її основу, які саме сили, протидіючи, дали початок цьому небаченому в історії науки дослідові, та для мене цей лист — доказ правильності всіх наших пошуків… Ні, ні, я зовсім не належу до тих людей, які намагаються виправдати кожен свій крок, але сьогодні настав кінець важливого етапу…
— Максиме Федоровичу, — квапливо заговорив Мурашов, він щось поспіхом обчислював на аркушику паперу, — Максиме Федоровичу, а коли припустити, що ці зірки мають планети, то вони мусять обертатися зі швидкістю, яка перевищує швидкість світла в тисячі й сотні разів! Швидкість світла — межа швидкостей…
— Погоджуюсь із вами, — задумливо мовив Топанов, і ми всі зрозуміли, що якась думка заполонила його, — погоджуюсь, але чому? Чи мені вам пояснювати, що швидкість світла тісно пов’язана з силами тяжіння, з властивостями простору, особливо, якщо відштовхнутись від точки зору Алексєєва… Там, усередині кінехрона, світло так само, як і в нас, поширюється з найбільшою для свого світу швидкістю… Можливо, що там діє багато фізичних законів, яким підкоряється весь Всесвіт… Можливо, що там є й своя земля; можливо, таких планет там багато мільйонів…
— І на цих планетах якісь Ньютони відшукують закони руху небесних тіл, — докинув 171 Леднев, — а на інших свої Ейнштейни відкривають…
— Стривайте! — обірвав його Топанов. — Як ви сказали? Ньютони, Ейнштейни?
— Та це просто жарт, — виправдувався Леднєв. — Природно, щоб продовжити вашу думку.
— Не в тому справа, — сказав Топанов. — Не в тому… Я ось давно вже думаю… Така, знаєте, думка… Така думка! Продовжуйте обговорення! Я зараз повернусь.
Топанов схопив свій ціпок і сливе вибіг з кімнати. Я побачив, як він перейшов вулицю. Обговорення тривало, але якось нехотя. Ми всі звикли, що Топанов з властивою йому діловитістю інколи поглядом, словом, інколи усмішкою скеровує в потрібне русло увагу всіх членів комісії. Ось він знову з’явився. Він біг звідкись від моря. Ні, зупинився, чекає, ось повернув назад і зник…