У задзеркаллі 1910—1930-их років
- Автор: Бондар-Терещенко Ігор
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-54-7
- Жанр: Критика
Электронная книга - «У задзеркаллі 1910—1930-их років». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на широке коло читачів.
Книга написана за «харківським» («скрипниківським») правописом, затвердженим Народним комісаром освіти УРСР М. Скрипником у 1928 році у Харкові, а згодом прийнятим в еміграції. У межах Радянської України він офіційно діяв до 1933 року. На нашу думку, «харківський правопис», яким послуговувалася тогочасна творча еліта та офіційна влада, допоможе краще відобразити епоху та надасть читачеві можливість глибше зануритися в неї.
Або художник М’ясоїдов, що наробив ґвалту в Харкові, завітавши з дружиною-італійкою, яка збирала по селах обрядові танці: підробивши стофранкову купюру, сів невдовзі в тюрму на 20 років, а пізніше, вже на еміґрації в Люксембурзі, підробляв доляри (розмивав однодолярову банкноту й малював на ній сотенну купюру). А чи брат відомого графіка, поет Владімір Нарбут, «наполовину» розстріляний петлюрівцями в Києві 1917-го року, залишившись без руки й ноги і ставши у 1921-му році головою Харківської губчека. В «Алмазному вінці» В. Катаєва сей В. Нарбут виведений під ім’ям «Колченогий».
Зліва направо: С. Єсєнін, А. Марієнґоф, В. Хлєбніков. Харків, 1920 рік
Нарешті, поети й художники всіх футуристичних мастей, що засвітилися на гостині в Синякових, — на кшталт Г. Шенґелі, А. Чічеріна і С. Боброва, а також Д. Бурлюка, А. Лєнтулова і Р. Фалька. Не кажучи вже про постійні відвідини садиби молодими мистцями з харківського гурту «Союз Семи»: Б. Косарєвим, В. Єрміловим, Н. Міщенком, Г. Цапком, В. Цибісом та ін.
І всім цим мистецьким кагалом, що, вимагаючи хліба, видовищ і співчутливої уваги з побутовим прихистком, постійно збирався в Красній Поляні, заправляли «музи російського футуризму» (як зазвичай називає їх імперська історія мистецтв), незрівнянні сестри Синякови, над якими, у свою чергу, наглядала їхня мовчазна Марія з «глазами большими Богородицы». Все господарство, по суті, трималося на ній, вся відпружена артистична тусівка гостей харчувалася виключно за рахунок сімейства й зокрема — з присадибового городу Синякової та її чоловіка Уречина, що з таких відвідин став мало не академіком сільського господарства. «Он говорил: „А это базилик“. И с грядки на английскую тарелку — / румяную редиску, лука стрелку, / и пес вихлялся, высунув язык, — писав про Уречина зайшлий Алєксєй Чичерін. — Он по-простому звал меня — Алеха, / „Давай еще, по-русски, под пейзаж“. / Нам стало хорошо. Нам стало плохо, / Закат был харьковский. А это значит наш».
Туземний рай Задзеркалля
Їм би все життя прожити де-небудь на дачі в добрих знайомих, слухаючи дзенькіт чашок на бальконі, довколо самовара, поставленого шишками, розмовляючи на терасі із продавцями раків і листоношею.