Вовки Кальї. Темна вежа V

Отож Тауер, як Роланд, — останній зі свого роду. Час від часу він продає якусь нерухомість, платить з цих сум податки, розраховується за помешкання, поповнює кредитні картки, від дає борги лікарям, сплачує за поповнення книжкового асортименту. Звісно, я це все вигадую… але чомусь таке відчуття, що насправді все так і відбувається.

— Так, — тихо промовив Джейк. — Насправді так і є.

— Ви могли розділити з ним його кхеф, — пояснив Роланд. — А ще ймовірніше, прочитали його думки. Як це колись робив мій давній друг Алан. Продовжуй, Едді.

— І щороку він переконує себе в тому, що розкрутиться і справи в книгарні підуть угору. Що раптом усе налагодиться, як це часом трапляється в Нью-Йорку. Чорна смуга закінчиться, почнеться біла, і тоді він буде в дамках. Але врешті-решт у нього залишається один-єдиний шмат нерухомості: ділянка двісті дев'яносто вісім у дев'ятнадцятому кварталі в Тертл-Бей.

— Два, дев'ять і вісім у сумі дають дев'ятнадцять, — сказала Сюзанна. — Хотіла б я знати, чи це справді щось означає, чи це просто «синдром синьої тачки».

— Що таке «синдром синьої тачки»? — поцікавився Джейк.

— Щойно ти придбаєш собі синє авто, тобі скрізь починають ввижатися сині машини.

— Тільки не тут, — сказав Джейк.

— Не тут, — вставив Юк, і всі подивилися на нього. Днями, навіть тижнями Юк міг мовчати, лише зрідка луною повторюючи їхні слова. А потім з доброго дива видавав щось дуже подібне до результату оригінального мислення. Але впевненим у цьому ніхто не був. Навіть Джейк.

«Так само, як ми нічого не знаємо напевно про дев'ятнадцять», — подумала Сюзанна і погладила пухнастика по голові. У відповідь Юк добродушно підморгнув.

— Він триматиметься за цю ділянку до кінця, — сказав Едді. — Блін, та навіть та вошива будівля, де в нього магазин, йому не належить. Він лише її орендує.

Далі розповідь продовжив Джейк.

— «Делікатеси від Тома і Джеррі» прогоріли, і Тауер наказує крамничку знести. Оскільки якась частина його душі хоче продати ділянку. Та частина, яка нашіптує йому, що він був би несповна розуму, якби відмовився від пропозиції. — Джейк замовк, думаючи про те, що деякі думки зринають глупої ночі. Божевільні думки, шалені ідеї, голоси, що не хочуть замовкати. — Проте в його душі говорить ще один голос…

— Голос Черепахи, — тихо докинула Сюзанна.

— Так, Черепахи чи Променя, — погодився Джейк. — Напевно, це одне й те саме. Цей голос каже йому, що він має будь-що триматися цієї ділянки, не віддавати її. — Він глянув на Едді. — Думаєш, він знає про троянду? Ходить туди час від часу й дивиться на неї?

— Чи кролик паскудить у лісі? — відповів Едді питанням на питання. — Звісно, паскудить. І, звісно, він про це знає. Мусить якось знати. Тому що кутова ділянка на Мангеттені… Сюзанно, як гадаєш, скільки таке може коштувати?

— У мої часи, напевно, мільйон баксів. А вже в тисяча дев'ятсот сімдесят сьомому — хтозна. Три? П'ять? — Вона знизала плечима. — Достатньо для того, щоб сей Тауер до кінця життя не бідуючи продавав книжки зі збитками. За умови, що він вдало інвестує основний капітал.