Вовки Кальї. Темна вежа V

— А ще, — наче виправдовуючись, сказав Джейк, — ми були там не насправжки, принаймні не так, як тоді, коли заходиш у котрісь із тих дверей. Вони відчували нашу присутність, але бачити нас не могли.

— Не квапмося, все по черзі, — заперечила Сюзанна. — Що стосується грошей, у мене їх повно. За умови, що зможемо до них дістатися.

— А скільки в тебе є? — поцікавився Джейк. — Я знаю, це неґречно з мого боку… моя мама зомліла б, якби почула, що я про таке питаю, але…

— Ми трохи занадто далеко зайшли, щоб перейматися через ввічливість, — заспокоїла його Сюзанна. — Правду кажучи, мій хороший, я й сама не знаю. Мій татко винайшов кілька новітніх процедур у стоматології, що стосувалися протезування зубів, і завдяки цьому розбагатів. Заснував компанію «Голмс Дентал Індастріз» і всі фінансові справи аж до тисяча дев'ятсот п'ятдесят дев'ятого року вів самотужки.

— До того року, коли Морт скинув тебе під поїзд, — мовив Едді.

Вона кивнула.

— Це було в серпні. Минуло близько шести тижнів, і в татка стався серцевий напад. Перший з багатьох. Думаю, частково в усьому винен стрес від того, що трапилося зі мною, але я не вважаю себе винною на сто відсотків. Він просто видихався, от і все.

— Ти не мусиш картати себе, ти ні на крихту не винна, — запротестував Едді. — Ти ж не сама стрибнула під колеса, Сьюз.

— Авжеж. Але твої відчуття і те, як довго вони тривають, не завжди мають багато спільного з реальним станом речей. Відколи померла мама, піклуватися про нього мусила я. Мусила, проте не зуміла. За всі ці роки я так і не змогла переконати себе в тому, що не винна.

— Що було, те загуло, — без особливого співчуття сказав Роланд.

— Дякую, — сухо відповіла Сюзанна. — У тебе просто-таки талант перекреслювати минуле. Хай там як, після першого нападу тато передав справи своєму фінансистові, давньому другу Мозесу Карверу. А після татової смерті дядечко Моз продовжував вести справи вже замість мене. Гадаю, що на ту мить, коли Роланд витяг мене з Нью-Йорка до цієї чарівної глушини, я була варта восьми чи десяти мільйонів доларів. Цього вистачить, щоб придбати ділянку містера Тауера — якщо він, звісно, схоче її нам продати!

— Якщо Едді не помиляється щодо Променя, то Тауер продасть її навіть за оленячі шкури, — сказав Роланд. — Я вважаю, що глибинне, приховане «я» містера Торена — ка, що змушувало його так довго не продавати ділянку, — чекає на нас.

— Чекає на прибуття кінноти, — пожартував Едді. — Як Форт-Орд у останні десять хвилин кіно з Джоном Вейном.

Роланд глянув на нього серйозно, без усміху.

— Він чекає на Світлих — воїнів Білості.

Сюзанна подивилася на свої коричневі руки, піднісши їх до обличчя.

— Тоді, думаю, на мене він точно не чекає, — зрештою сказала.

— Ні, — заперечив Роланд. — Чекає. — А сам замислився на мить, якої раси та, інша. Мія.