В нетрях Центральної Азії

В цей бік озеро йшло досить далеко, і вдалині за ним видно було жовтуваті масивні будівлі, плоскі башти і між ними вулиці. Я думав, шо ми повернемо на схід вздовж берега озера, але Лобсин, об'їжджаючи озеро з заходу, повів нас далі на південь.

— В озері вода солона, — пояснив він, — а паша на берегах погана. Ми їдемо до зимівель калмиків, де паша добра і вода в колодязях є.

Ми поїхали вздовж західного берега повз піщані горби, порослі кущами тамариску. На озері не видно було ніяких водоплавних птахів, а вздовж берега тяглася біла стрічка вицвітів солі. Хоча в озеро впадала частина води Дяму, але стоку воно не мало, і вода, випаровуючись в ньому, потроху осолонювалась. Верблюди, можливо, пили б цю воду, але наші коні спробували її і відвернулась.

Трохи далі озеро кінчилось: воно мало близько версти в ширину і вдвоє більше в довжину. Ми перебрались через піщані горби, що оточували озеро з півдня, і пішли далі долиною ріки Дям, яка була тут ще ширша і являла собою суцільні луки з розсіяними серед них гаями й заростями. Праворуч долину обмежовувала все та ж сама висока круча з шарами рожевих і жовтуватих порід, а ліворуч вдалині виднілись стіни стародавнього міста, над якими подекуди підносились башти, гострі шпилі. А вдалині ці руїни немов збігали на плоску гору, зливаючись в ціле мереживо карнизів, башт, східців, схоже на старовинну фортецю, стіни якої вже дуже розсічені і поїдені вимоїнами, щілинами та іншими заглибинами.

Лобсин повів нас навкоси луками до східного краю долини, де в одному місці видно було чималий гай. На його окраїні ми побачили голі круглі площадки, навколо яких трава була майже вибита. Дуже багато бібків баранячих і козячих на цих площадках свідчило, що тут взимку стояли юрти калмиків, отже, поблизу має бути вода. Ріка Дям, як і досі, трималась правого берега долини, і до неї звідси було ще далеко.

Справді, недалеко від цього місця на окраїні гаю ми знайшли криницю — просто яму, сажнів з два завглибшки з прямовисними стінками, вгорі закріпленими хмизом.

У нас, звичайно, була з собою мотузка і чимале відро, в якому варили чай. Ми зачерпнули води — вона була прісною,)але трохи затхлою і каламутною, неприємною на смак.

— Це нічого, — сказав Лобсин. — Калмики відкочували звідси вже тижнів два-три, води з криниці ніхто не брав, і вона застоялась. Ми вичерпаємо всю воду сьогодні, і за ніч набіжить свіжа.

Гай був на краю долини, зовсім близько до руїн; паші доволі, палива — аргалу і сухого хмизу — досить, вода тут-таки, — отже, місце для нашого табору чудове. Намет розкинули в гаю. Сонце вже сідало. Серед кущів недалеко від юрт наші хлопчаки, збираючи паливо, знайшли видовбану з стовбура, сховану калмиками в тіні тополі колоду, з якої звичайно напувають худобу. Ми притягли її до криниці, бо без неї довелося б напувати коней з нашого відра, в якому варили чай і суп.

Настрій за вечерею у всіх був радісний. Знайшли чудове місце біля самих руїн, де хлопчаки і собака будуть пасти і стерегти коней, поки ми будемо вести розкопки. Коли стемніло, в руїнах в різних місцях завили вовки, а тому коней довелось прив'язати поблизу намету і по черзі підтримувати багаття і вартувати.

Вранці, залишивши хлопчаків, трьох коней і собаку біля намету, ми вдвох з Лобсином верхи поїхали в стародавнє місто, щоб оглянути його. Поминувши нешироку западину з рідкими заростями тростини, в якій закінчувалось сухе русло, що тяглося в глиб міста, ми поїхали вгору по ньому. Незабаром з обох боків потяглися стіни масивних будівель, подекуди вже прорізані вимоїнами або навіть перетворені в горби. То тут, то там між ними в обидві сторони йшли вулиці або вузькі провулки, прямі чи звивисті. В одному місці ми побачили на високому фундаменті висічену з каміння статую якогось дивовижного птаха з довгою шиєю і головою, дуже обвітреною. В другому місці височів гострий шпиль, мабуть, залишок сторожової башти. Ще далі високо підносились дві башти, які внизу були сполучені одна з одною і нагадували велике сідло. Потім виїхали на площу, серед якої стояли три башти різної висоти і форми, обмиті дощами; коло них ми з подивом побачили нахилену башту, яка от-от впаде. За площею знову пішли стіни, вулиці, провулки, і ми виїхали на північну околицю міста. Тут нас здивувала величезна квадратна башта, а біля неї велика статуя якогось лежачого звіра. Згадаю, що взимку, зацікавившись після розкопок в Турфані стародавніми містами, я випрохав у консула опис старожитностей Єгипту і бачив там знімки пірамід, сфінксів, обелісків і величезних статуй фараонів. Статуя коло башти була схожа на величезного сфінкса; хоча вона дуже обвітрилась, але ще можна було розрізнити лапи, тулуб і голову.