В нетрях Центральної Азії

— Якій же розповіді вірити? — спитав я. — Адже ти жив у цьому монастирі і знаєш, що роблять лами і як вони управляють.

— Жив я не в цьому монастирі, Хомо, а в тому, що стоїть в долині Кобу, — пригадай, ми їхали повз нього на заборонений рудник. Але в цьому я бував пізніше і тут чув першу розповідь про стрибок гегена. А я думаю, що остання розповідь про те, що його скинули, найвірогідніша.

Високий схил Уркашару особливо привертав увагу, хоча й Джаїр, що обмежовував долину Мукуртай з півдня, мав мальовничий вигляд. Спочатку там тяглося зубчасте пасмо Кату, що нагадувало нам про золотий рудник і фанзу, яку ми шукали, керуючись засічками на вершини цих гір, і про моторошну ніч з нападом вовків, охоронців скарбу.

— Знаєш, Хомо, — сказав Лобсин, показуючи на східний кінець цього пасма, — в Кату є ще одне місце, де добували багато золота; воно називається Бель-Агач. Нам треба якось подивитись на нього.

— Який ти жадібний став! — вигукнув я. — Мало в нас золота, чи що? Ось знайдемо стародавнє місто і викопаємо в ньому скарби. Це цікавіше, ніж колупати золото в старій шахті, в темряві і вогкості.

Гори Кату кінчились, їх змінили нижчі й плоскіші, кінець Джаїру перетворювався в горби. А спереду, ближче до гаїв Мукуртай, підносились широкі й плоскі косогори.

— Це місце Теміртам називається, — пояснив Лобсин. — Тут китайці копають земляне вугілля для амбаня, в Чугучак возять, щоб його кан взимку топити. А раніше на цьому вугіллі залізо плавили, в старовину мечі й списи кували, як люди розказують. Звідси і назва цього місця Теміртам, це значить — залізний завод.

Горби, що підносилися в цьому місці над долиною Мукуртай, здалися мені дуже цікавими. На їх схилах виразно виступали різноколірні шари гірських порід — жовті, червонуваті, сірі, подекуди чорні — і можна було бачити, як один і той же шар піднімається по схилу горба вгору, потім вигинається дугою і спускається вниз. А всі інші шари вище і нижче його повторюють такий же вигин. І дивлячись на цей схил, я зрозумів, що таке складки гірських порід, про які читав у книжці. Досі мені не доводилось бачити в горах подібні складки. На Алтаї і тут при наших подорожах ми бачили, що в одному місці шари гірських порід лежать крижем один на одному з нахилом в один бік, в іншому місці нахилені в другий бік, в третьому перевернуті.

Я показав Лобсину цей вигин шарів і пояснив йому, як умів, що таке складки і як вони утворюють цілі гірські хребти. Лобсин уважно слухав мене і говорив:

— Так, гак, розумію тепер, як з-під землі підносяться маленькі і великі гори, немов земля зморщується, як ковдра на постелі, коли її пхаєш ногами в один бік.

— А ось, — вигукнув він, показуючи пальцем на чорний шар, що робив такий самий вигин, — це, мабуть, земляне вугілля, яке в цій же горі, але в іншому місці, добувають для нашого амбаня.

Разом з горбами, на яких видно було вигини шарів, закінчились гаї Мукуртаю, і ми виїхали на відкрите місце. Ліворуч від підніжжя Уркашару розіслалась рівнина, майже зовсім гола, густо всіяна дрібними чорними камінцями. До Уркашару вона піднімалась положисто, а на схід ішла до горизонту, де чорніли низькі гори. Я вперше бачив таку голу пустиню. Проміння призахідного сонця відбивалось яскравими вогниками на чорних камінцях, які блищали немов маленькі дзеркальця, і вся пустиня спереду нас виблискувала. Мене вразило це видовище, і я спитав Лобсина, що це за дивне місце.

— Це початок Сирхин-Гобі! Ця тобі йде на схід майже до річки Хобук. А там вдалині зліва — гори Харасирхе і праворуч гори Хараарат.

— І гобі цю слід було б назвати Кара-Гобі, бо вона така ж чорна, як і ці гори, — сказав я.

— Сирхин-Гобі її називають через те, що серед неї стоять гори Харасирхе, а вона їх оточує, — пояснив Лобсин.

Праворуч від дороги було видно ще горби, якими кінчався Джаїр. Вони теж були чорні, суціль усіяні чорними камінцями, зовсім голі і округлені, схожі один на одного, немов близнята. Але вздовж їх підніжжя виднілись гайки тополі і зарості чию на піщаних горбочках.

Ми вибрали лужок з травою і зупинились на ніч. Хлопчаки з вереском зіскочили з коней і побігли збирати аргал, радіючи, що можуть розім'яти ноги після довгої їзди на в'юці. Ми розбили намет, розклали багаття, зварили вечерю. Ніч пройшла спокійно, навіть вовків не було чути. Чорна гобі і чорні горби Джаїру, мабуть, незручні для вовчих нір.