В нетрях Центральної Азії

Лаяти їх за те, що вони покинули всі пожитки під дощем, не накрили їх наметом, звичайно, не випадало. Лобсин пояснив їм, що іншим разом, побачивши, що наближається курна буря, треба укріпити намет, забивши поглибше кілочки і притиснувши поли сідлами проти вітру. А коней пригнати до стану й прив'язати до дерев у гаю.

Вечір цього невдалого дня пішов на просушування речей. Баурсаки, просочені салом, не потерпіли від зливи, але сухарі в мішку намокли і перетворились в кашу, яку довелось розкласти тонким шаром, щоб просушити, інакше вони б запліснявіли через 2–3 дні. Повстини, на яких ми спали, і халати, якими вкривались, досушували біля великого багаття.

Невдача розкопок в тупику змусила нас на другий день, спробувати пробити отвір в стіні однієї з башт міста, щоб дістатися всередину її і покопати там. Ми вибрали одну з трьох башт, що стояли поблизу одна від одної серед площі, саме квадратну, яка мала сажнів з три в стороні квадрата і видавалась менше зруйнованою, ніж інші дві круглі. Одну з стін розчистили від поверхневого вивітрілого шару і почали пробивати отвір в піваршина в квадраті, щоб можна було пролізти всередину. Довелось працювати кайлом обом по черзі. До глибини в долоню матеріал піддавався досить легко, кайло кришило його на великі куски, але потім він став твердий, кайло насилу заглиблювалось в нього на палець і відбивало дрібні кусочки. Попрацювавши без відпочинку годин дві, ми заглибили отвір лише на четверть і сіли в тіні відпочивати.

— Та й міцне ж каміння будівельники цього міста клали, — сказав Лобсин. — Стіна, мабуть, з аршин завтовшки, і ми до вечора не проб'ємо її. Чим далі, тим важче бити кайлом.

— Доведеться розширити висоту отвору або вкоротити ручку кайла, — зауважив я. — Та ти подивись, як вони робили кладку. Швів між камінням ніде немає, а все йде шарами, то жовтими, то рожевими навкруги всієї башти. Вони ніби робили з цієї глини з піском густе тісто і клали його по всіх чотирьох стінах шар за шаром.

— Адже китайці будують свої фанзи так само, якщо не з сирої цегли, то шарами глини з піском і дрібним камінням, — відповів Лобсин. — От тільки їх стіни проломлювати кайлом значно легше, аніж ці.

Відпочивши, ми вкоротили ручку кайла до піваршина і до півдня в поті чола заглибились ще на четверть. Але кайло вже затупилось.

Поїхали на стоянку обідати стомлені і невдоволені. Відпочивали години з три і повернулись до башти на інших конях, щоб перших пустити пастись; привезли нове кайло. До заходу пробили ще піваршина.

— Скоро має бути кінець! — сказав Лобсин. — Не може бути, щоб стіна була товща за аршин.

— Якби кінець був близько, було б чути по стуку кайла, — зауважив я. — Але на сьогодні досить. Завтра з свіжими силами спробуємо ще.

Ми повернулись на стан втомлені. Ввечері я оглянув обидва кайла і сказав:

— Завтра кайл нам вистачить не надовго, і якщо стіна товста, ми не проб'ємо її.

— А я надумав ось що, — каже Лобсин. — Спробуємо покопати на кладовищі, яке ми бачили. Там легше буде підкопатись під якийсь могильний камінь. Побачимо, кого там ховали, і знайдемо які-небудь речі.