Повзе змія

— Чому? Може вийти. Розумієте, справа хоч і особиста, але ж криміналом таки попахує, ага. І якщо ви між собою не розберетеся, люди, доведеться нам довго й нудно… Знаєте, — Глод раптом стишив голос, — а я вам розповім, як воно все було. Ви попросили знайомих хлопців, аби ті начистили паяльника цьому придуркові, хіба не так?

— У мене немає таких знайомих, — відрізала Люда.

— Не може бути, щоб ви ні з ким не зустрічалися, Людмило. Двадцять п’ять років, молода, симпатична…

— Не треба мені тут ваші підходи ментівські! — не стрималася молода жінка, відразу зрозуміла помилку, взяла себе в руки. Глод устиг перехопити нищівний погляд матері, кинутий на доньку. — Вибачте, це все від нього, від Вовки лишилося. Бачте, довів. Одна згадка про нього — і мене тіпає всю. Придурок, блін.

— Ну, то як? Може, він із кимось вас у місті побачив після того випадку, приревнував — а чого, буває — і вирішив знову подіставати вас? Як мені з вашим приятелем перебалакати?

— Він тут ні до чого.

— Значить, є приятель?

— Не дуже тактовне запитання.

— А ми не дуже тактовна організація, ми бандитів ловимо. Тому, повторюю, з вашою справою взагалі не хочемо мати нічого спільного. Нехай Манько заяву забере, і більше ми з вами не зустрінемося. За таких обставин, звичайно, — Глод витримав коротку паузу. — То як стосовно приятеля? Чи друга?

І раптом він укляк на місці. Бо внутрішній голос, що не вгавав ні на мить, нарешті чітко пояснив причину занепокоєння. З обличчя опера моментально зник добродушний, навіть трохи простакуватий вираз. Він напружився, вперся поглядом у Людмилу. Вона саме збиралася щось сказати, але зміни в поведінці гостя не можна було не помітити. Кинувши погляд з доньки на матір, Глод повільно підвівся.

— Чоловік лишав тут свої речі?

— Що? — Людмила не відразу зреагувала на різку зміну теми.

— Манько, ваш колишній чоловік, залишав тут, у цьому домі, якісь свої речі?

— Ще чого… Ми навіть не жили тут, тільки перший рік, потім бабуся йому квартиру відписала.

Людмила поки що не розуміла, про які речі йдеться, та Глод так само стежив за обличчям мами, і стало очевидно — вона просікла тему, і треба не дати їй опам'ятатися.

— Інших чоловіків тут не буває?

— Слухайте, яке ваше…

— Я запитав вас! — вага пістолета під лівим плечем нагадала про себе. — Хто ще є в хаті?

— Нікого…

— Сторонні чоловіки?

— Нікого! — Люда теж підхопилася.

— Добре. Заспокойтесь і відповідайте чітко: чия тепла шкіряна куртка висить на вішалці в передпокої серед іншого жіночого верхнього одягу?

Ось воно.

Те, за що зачепився погляд і що не давало спокою оперові, розбуркавши навіть внутрішній голос. Коли він увімкнув світло й глянув ліворуч, просто перед собою побачив добротну чоловічу шкірянку.