Повзе змія

Що далі Глод стояв на місці й продумував план дій, то сильніше його розбирали сумніви. Боячись, що кінець кінцем подібні питання відіб'ють у нього всяке бажання діяти, Максим зняв пістолет із запобіжника, підсунув однією рукою драбину до ляди. Шукати телефон і викликати групу — втрата часу. Тільки-но він вийде звідси, Баглай — чи той, хто ховається на горищі — БАГЛАЙ, БАГЛАЙ, БАГЛАЙ, БАГЛАЙ, НА ЗЛО ВСІМ БАГЛАЙ, ВСЕ ОДНО БАГЛАЙ, ВІН ТАМ, БАГЛАЙ, ТАМ — негайно скористається нагодою і накиває п’ятами. Чому Галина Свиридюк ставиться до нього трепетно, поки незрозуміло, а ось Людка упреться рогом і ніколи нікому не здасть свого коханого. Та навіть якщо й захоче — все одно не зможе. Так Баглай і залишив їй свою адресу. У таких випадках на звісточку від милого втікача доводиться чекати кілька місяців, а то й понад півроку, не проконтролюєш. Залишати його тут Глод не має права.

І лізти на горище сам — теж. Щойно його голова просунеться в отвір, вона стане чудовою мішенню для того, хто засів нагорі.

— Баглай, чуєш мене? Краще вилазь по-хорошому!

Опер ні на що не сподівався, просто давав шанс не стільки йому, скільки собі. Не почувши відповіді, не здивувався.

— Я тебе зараз дістану, чуєш мене? Краще тобі не рипатись і здатися. Це на суді зарахують, — і тут же він зрозумів, яку дурість зморозив. Навіть того, що їм відомо про подвиги Баглая, вже досить для вищої міри, нехай би він навіть сам з’явився на прохідну МВС у Києві й зажадав здатися особисто міністрові Смирнову. Здаватися Баглаю не було жодного резону. Принаймні здаватися без бою.

— Чуєш, ти, там? Усі твої пацани вже давно закриті й валять один одного, як можуть. Тебе також згадали. Думаєш, я дарма сюди прийшов? Ти можеш вирватися звідси, але місто вже блоковане. Вискочити тобі не дадуть, хіба під землю заховаєшся, наче кріт. Довго ти так витримаєш, Баглай? Мовчиш? — Глод поставив ногу на перший щабель драбини, підтягнув вагу свого тіла вище, тримався за щаблі лівою рукою, праву з пістолетом тримав перед собою дулом догори. — Так поговоримо, Даня? Тебе так називають? Поговоримо? Не дурій тільки, я йду.

Опинившись під самою стелею, Глод ледь натиснув головою на ляду. Піддавалася. З того боку нічим не привалена. Витягнувши ліву руку і балансуючи на сходах, Макс підняв ляду, заштовхнув її всередину. На голову посипалася курява впереміш із якоюсь потертю. У стелі відкрився темний отвір.

— Я йду. Поговоримо, — повторив Глод, вдивляючись у чорноту отвору. — Не будь дурним, Даня. Гірше собі зробиш, правда. Про баб подумай. Люда чи Люся — вона хто тобі? — здавалося, слова він промовляв у порожнечу. — Щось означає вона для тебе, Даня? Труп мента в її хаті. Навіть поранений мент у її хаті — ти ж розумний, Баглай, ти недурний пацан, чуєш мене? — мовчання тривожило Глода, та відступати вже не було куди.

— Ти ж знаєш, чим подібні речі закінчуються. Люда чи Люся, як ти її звеш? Не важливо. Вона — твоя жінка, у нас це знають. Тому проблеми в неї реальні будуть. А так — жодної. Вона навіть не знає, хто ти і чим займаєшся. Я прийшов — ти на горище заліз. Нехай так — від бандитів ховався. Зараз багато хто від бандитів ховається.