Народження країни. Від краю до держави. Назва, символіка, територія і кордон України

Другий прихід більшовиків (грудень 1918 — серпень 1919 р.)

13 листопада 1918 р., після того як Німеччина визнала поразку в Першій світовій війні й там відбулася революція, Всеросійський Центральний Виконавчий Комітет (ВЦВК) видав постанову про анулювання Брест-Литовського мирного договору. У ній, зокрема, наголошувалося, що «зобов’язання, які стосуються сплати контрибуції або територіальних поступок, оголошуються недійсними». Разом із ним зазначалося: «За основу справжнього миру між народами можуть слугувати лише ті принципи, котрі відповідають братерським відносинам між трудящими всіх країн та націй і які були проголошені Жовтневою революцією і відстоювалися російською делегацією в Бресті. Усі окуповані області Росії будуть очищені. Право на самовизначення повною мірою буде визнано трудящими націй усіх народів»[61]. Зазначимо, що в цій постанові знову акцентувалася увага на праві націй на самовизначення, яке на той час уже не було популярним серед більшовиків щодо України.

Початок повстання проти гетьмана Скоропадського під проводом Директорії засвідчив, що Українська Держава, незважаючи на її пропоміщицький характер, не знищила національної складової революції, як це здавалося спочатку. Більшовицьке керівництво знову вирішило використати національний чинник із користю для себе. Кремль погодився на те, щоб формально боротьбу за панування над Україною очолив Тимчасовий робітничо-селянський уряд України (ТРСУУ), який з дозволу Кремля було створено 28 листопада 1918 р. у вагончику на залізничному вокзалі Курська. Це рішення і слід вважати початком «других рад». Згодом ТРСУУ було реорганізовано в Раду народних комісарів (РНК) УСРР.

На першому ж засіданні новоствореного уряду було вирішено, що він буде перебувати в Суджі. Рішення було цілком логічне: український уряд мав базуватися на території України. Керуючись цим же принципом, ТРСУУ 27 грудня 1918 р. ухвалив рішення про переїзд до Білгорода[62]. Щоправда, там уряд не затримався — завдяки сприятливим обставинам, в тому числі й допомозі німецького гарнізону, вже З січня 1919 р. більшовики опанували Харків і уряд перемістився до цього міста.

Ще 11 грудня 1918 р., тобто під час перебування у Суджі, на засідання уряду було винесено питання про кордони. Однак його було знято з порядку денного «до визнання Тимчасового робітничо-селянського уряду України Радою народних комісарів РСФРР»[63]. Про те, що такої формальності український уряд справді потребував, але не отримав, свідчить мотиваційна частина однієї із телеграм до Леніна від 21 січня 1919 р.: «З огляду на те, що Українська Соціалістична Радянська Республіка ще не визнана Росією...»[64] Незважаючи на відсутність такого визнання, уряд радянської України одразу після свого утворення формально позиціонував УСРР як окрему державу.

Оскільки у вирішенні питання про кордони керівники радянської України завжди відштовхувалися від позиції українських національних урядів, владу яких вони і поборювали, то цілком логічно, що всі вказані вище «нові території» вони вважали українськими, а тому «своїми». Про те, що такий погляд був серед урядовців УСРР загальноприйнятим, свідчить, зокрема, текст звичайного поточного документа — рішення особливої комісії при Комісаріаті фінансів, яке було заслухане на засіданні РНК УСРР 3 березня 1919 р. У ньому йшлося про клопотання виконкому Валуйського повітового з’їзду рад з проханням надати фінансування за листопад 1918 р. освітянам повіту. Мотиваційна частина згоди на таке фінансування з боку УСРР виглядала так: «З огляду на те, що Валуйський повіт постановою гетьманського уряду був віднесений до території України і нова постанова з цього приводу радянського українського уряду, за якою Валуйський повіт визнаний таким, що відійшов Російській Радянській Республіці /Воронезька губ./ була ухвалена лише 10 лютого...»[65]

Подібне клопотання викладачів Білгородського духовного училища залишили без задоволення лише через те, що їхня праця «не відповідає основним принципам радянської влади»[66], а не тому, що училище перебувало в Білгороді.