Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Іноземцям важко змиритися із самообслуговуванням в англійських пабах. Напевно, оці групки спраглих туристів-іноземців, які спекотним літом смиренно сидять у пабі і чекають неіснуючого офіціанта, — це найпечальніше видовище з можливих (ну або найкумедніше, це залежить від вашого почуття гумору).
Моя перша реакція на таку картину була по-науковому безсердечною: я брала секундомір і засікала, за скільки часу турист з тої чи іншої країни докумекає, що офіціант ніколи не прийде. (Так, для статистики, найшвидше — за дві хвилини двадцять чотири секунди — допетрала спостережлива пара американців; найдовше — сорок п’ять хвилин тридцять секунд — доходило до групи італійців, але, правду кажучи, вони були дуже зайняті жвавим обговоренням футболу і не звернули уваги на відсутність офіціантів. Пара французів, після двадцяти чотирьох хвилин очікування, демонстративно покинула паб, принагідно лаючи нікудишнє обслуговування та й всіх англійців заодно.) Коли я нарешті назбирала достатньо польового матеріалу, я стала добрішою і навіть написала невеличку книжечку про пабний етикет для туристів. Польові дослідження пабної культури — а я, не мало, не багато, дев’ять місяців водила козу по пабах Англії — також стали у пригоді для вивчення феномену англійськості.
У книжці про паб-етикет я пояснюю, що правило приязності працює лише при барній стійці: англійці, йдучи по випивку, заразом мають нагоду вступити у соціальний контакт. Наголошую: якби у пабах були офіціанти, то люди сиділи б собі окремішньо кожен за своїм столиком. Це, мабуть, не було б проблемою для більш соціалізованих та від природи розкутіших спільнот, де люди не потребують допомоги, щоб заговорити з тими, хто сидить поруч. Та це не про англійців, які — як я, трохи виправдовуючись, запевнила читачів, — вкрай стримані та замкнуті, а тому потребують допомоги — усілякої і звідусіль. Нам набагато простіше ненароком приєднатися до «випадкової» розмови при барній стійці, аніж втрутитися у бесіду за сусіднім столиком. А відсутність офіціантів у залі сприяє спілкуванню.
Але не нестримному та неконтрольованому спілкуванню! «Культурна ремісія» — це не просто модний науковий термін, який означає «пуститися берега». Ні, це не означає, що можна забути усі заборони і робити все, що спаде на думку. Навпаки, «культурна ремісія» — це упорядковане, строго структуроване і умовне послаблення усталених норм соціальної поведінки. Правила приватності призупиняються лише біля барної стійки та в рідкісних випадках — за столиками при барі. Віддалені від бару столики вважаються територією найбільшої «приватності». Також я з’ясувала ще декілька винятків: правило приязності працює в обмеженому режимі (згідно з правилами знайомства) під час гри у більярд чи дартс. Та це стосується лише тих, хто стоїть поруч з гравцями, а от ті, хто сидить за сусідніми столиками, вважаються «недоторканими».
Англійці потребують соціальної згоди на легітимну девіантну поведінку при барі. Водночас ми ні на мить не припиняємо дбати про приватність. Поділ пабу на дві зони — «публічну» та «приватну» — це ідеальний компроміс у дуже англійському стилі. Так ми можемо переступати через правила, але водночас спокійні за впорядкованість та планомірність дій.
Правило невидимої черги
Перш ніж впритул підійти до вивчення заплутаних правил паб-розмов, слід поговорити про ще одне правило поведінки. Воно не стосується мовлення, але допоможе довести (чи радше «випробувати») одне з «правил англійськості». Йдеться про черги. Шинквас — це єдине місце в Англії, де нема черг. Багацько дослідників англійськості вважають, що черги — це наше національне хобі.
Англійці автоматично організовуються в акуратненькі черги: на зупинці, на касі, коло возика з морозивом, при вході / на виході, у ліфті! Та, на думку спантеличених респондентів-іноземців, вони це можуть робити ні з того, ні з сього, будь-де і ще й без видимої на те причини!
Джордж Мікеш пише так: «Англієць організовується в чергу, навіть, коли він сам-один». Спершу я подумала, що ця ремарка — таке собі кумедне згущування фарб, та потім придивилася уважніше і з’ясувалося, що це не лише правда, а що я теж так роблю! Коли я стою самотою і чекаю автобуса чи таксі, то не тиняюся десь поблизу зупинки, як це роблять десь-інде у світі, а стаю прямісінько біля знаку і вдивляюся у напрямку маршруту. Так, ніби я перша в черзі! Далебі, я організовуюся у персональну чергу! І якщо ви англієць чи англійка, то напевно робите так само.