Спостерігаючи за англійцями
- Автор: Фокс Кейт
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-562-9
- Переводчик: Марта Госовська
- Жанр: Другие документальные фильмы
Электронная книга - «Спостерігаючи за англійцями». Краткое содержание книги:
Відома дослідниця Кейт Фокс створила дивовижно точний і напрочуд дотепний портрет англійського суспільства. Вона дослідила англійський національний характер під антропологічним мікроскопом і показала читачам дивну та чарівну культуру, що керується цілими кодексами негласних норм та поведінкових кодів. Правила розмов про погоду чи секс, споживання їжі чи флірт, чим відрізняється «іронічний садовий гном» від звичайного, закони облаштування оселі, видимі та невидимі класові індикатори, особливості славнозвісного англійського гумору — усе це та багато іншого про звички англійців, їхні примхи, виверти та дивацтва у ґрунтовній та веселій книжці Кейт Фокс.
Виняткова складність лінгвістичних правил привідкриває нам інтригуючу хитромудру природу англійської класової системи. Усі ці ходи та нюанси відмінностей дуже скидаються на дитячу гру у змійки-драбинки — тільки от дряпатися вгору слід по класовій драбині. А правила класового бунту — це демонстрація того, наскільки англійці вразливі у питаннях класу. Особливо від цього потерпає середній клас. Та, так чи інакше, «класовий свербіж» зачіпає усіх і кожного з нас — більшість з нас просто прикидається, що класової диференціації не існує, що вона вже в минулому або, як на те пішло, що особисто ми ніколи не мали ані найменших класових упереджень.
І так ми плавно наближаємося до ще однієї віхової ознаки англійськості — лукавства. Не те, щоб ми благочестиво заперечували зацикленість на класовості з метою ошукати усіх навколо, ні — це більше скидається на спробу самообману. Я, мабуть, назвала б це спробою масового самообману. Щось мені підказує, що цей особливий, суто англійський вид лицемірства вигулькне ще не раз, ба, він навіть може виявитися тим, що ми шукаємо — «визначальною прикметою» англійськості.
Нові правила розмов: мобільні телефони
Несподівано мобільні телефони з’явилися чи не в кожного англійця. Це нова технологія, і етикет користування телефоном — коли, де і як — ще не утвердився. Нам доводиться «вигадувати» та опрацьовувати ці правила в режимі живого часу. Нам, соціологам, навдивовижу цікаво за цим процесом спостерігати, адже не часто щастить вивчати процес становлення неписаних правил. Ось подивіться: я з’ясувала, що більшість англійців вважають, що в поїзді розмовляти по мобільному про всякі дурниці і побутові справи — це нетактовно і зневажливо. Та чимало людей все одно так робить. Пасажири, що сидять поруч, можуть собі обурено зітхати та закочувати очі, однак майже ніколи не зроблять зауваження: для цього б довелося переступити через інші старі-добрі правила англійського етикету, а саме — заборону на розмови з незнайомцями, заборону влаштовувати «сцени» і заборону привертати до себе зайву увагу. І скільки б не говорилося про цю проблему, базікалам глибоко в носі те, що їхня балаканина по мобільному завдає іншим людям незручності. У цьому вони дуже схожі на тих «невидимок», які, їдучи в автомобілі, длубаються в носі і чухають підпахви.
Як же бути? Вже з’являються перші «законопроекти» нових правил, які б мали врегулювати розмови у публічному просторі. Виглядає на те, що галаслива балаканина в стилі «Мамо, я в метро» чи дзеленькання мобільних в кіно та театрах поступово стануть такими ж неприйнятними, як спроба пропхатися без черги. Та стовідсоткової певності тут не може бути, зокрема тому, що в нас є строга заборона вступати у конфлікти з порушниками правил. Як би там не було, та тішить те, що тепер усім відомо: говорити по телефону у громадських місцях — негарно. Правила розмов по мобільному «формується» ще й з інших — ще більш розмитих та суперечливих — причин.
Наприклад, досі нема погоджених правил користуватися мобільним під час ділових зустрічей. Непомітно вимкнути телефон ще перед зустріччю? Чи вимикати вже на зустрічі — так показово — щоб всі зрозуміли ваш неприхований меседж: «Дивіться, як я вас ціную! Аж телефон вимикаю заради вас!»? А тоді що? Покласти вимкнутий телефон на стіл, щоб нагадував про вашу ґречність і підкреслював статус клієнтів та колег? А якщо ви залишите телефон увімкнутим, то куди його подіти: покласти в портфель чи тримати коло себе? А на дзвінки можна відповідати під час зустрічі? Як я зауважила, керівники нижчого рангу не дуже церемоняться: вони сурмлять про свою надважливість — не вимикають телефони і відповідають на дзвінки під час зустрічей. А от вище керівництво, якому нічого доводити, поводиться делікатніше.
Гаразд, а як бути з діловим обідом? Вже можна вмикати телефон? А чи треба це якось пояснювати? Перепрошувати? Знову ж, мої особисті спостереження та те, що я дізналася під час інтерв’ю з інформаторами, демонструють схожу картину. Невпевнені в собі люди нижчого соціального статусу відповідають на телефонні дзвінки під час обіду, навіть іноді телефонують самі, та ще й супроводжують дзвінки вибаченнями та поясненнями в стилі «Дивіться всі, який я незамінний і суперзайнятий!», які більше скидаються на завуальовані хвастощі, а не на «вибачення». А колеги статусом вище не вмикають телефони взагалі. Якщо ж їм кров з носа треба залишатися на зв’язку, то вони щиро — і навіть трохи спантеличено — перепрошують, ще й роблять це в манері самовисміювання.