Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Що ти збираєшся там робити?
- Почну нове життя, - відповів Сіллі. - Відкрию власну крамницю.
- От гаспид! То ти вивчив моє ремесло, щоб утекти від мене й самому почати діло?
- Ні, сер. Я й гадки не мав, що так станеться, сер.
Але воно сталось. Я ж не винен, що вивчив ваше ремесло, містере Тіс.
- Ви, гадаю, дали ракетам назви?
Негри позирнули на свій єдиний годинник, що був на щитку автомобіля.
- Дали, сер.
- Мабуть, “Ілля”, “Колісниця”, “Велике колесо”, “Мале колесо”, “Віра”, “Надія”, “Милосердя”, га?
- Кораблі повинні мати свої назви, містере Тіс.
- Я не здивуюсь, якщо у вас є “Бог-син” і “Святий дух”. Скажи-но, хлопче, а ви не назвали часом ракету “Церквою Першого Хрестителя”?
- Нам час їхати, містере Тіс.
Тіс зареготав.
- Одну з них ви, мабуть, назвали “Гойдайся низько”, а ще одну - “Солодка колісниця”, чи не так?
Машина рушила.
- Прощайте, містере Тіс.
- А “Гойдай їхні кістки” у вас є?
- Прощайте, містере!
- І “За Йорданом” теж є? Ха! Що ж, жени ракету, хлопче, веди її вгору, давай вибухай разом з нею! Мені байдуже, можеш бути певен!
За машиною знялася хмара куряви. Хлопець підвівся, притулив до рота руки і востаннє гукнув:
- Містере Тіс, містере Тіс, що ви тепер робитимете ночами? Що ви робитимете ночами, містере Тіс?
Запала тиша. Машина вже була далеко, десь у кінці вулиці. Ще мить, і вона зникла.
- Що він у біса хотів сказати? - міркував Тіс. - Що я робитиму ночами?
Він стежив, як спадає курява, і раптом йому сяйнула догадка. Він пригадав ночі, коли до його будинку під’їздили в машинах чоловіки. У них гостро випиналися коліна, а ще гостріше - рушниці. Очі в цих людей були скляні. Сурмив сигнал, і він ляскав дверима, виходячи з рушницею в руці, сміючись сам до себе, а серце в нього калатало, наче в десятирічного хлопчака. Вони мчали по нічній літній дорозі, конопляна мотузка звивалася на підлозі машини, і в кожного під піджаком випинався пояс з патронами. Скільки ночей на рік, скільки ночей, напоєних вітром, що вдирався в машину, здуваючи волосся на їхні осклілі очі! З ревом вони вибирали дерево, добре міцне дерево, і стукали в двері халупи.
- Так от що ти хотів сказати, сучий сину! - Тіс стрибнув на залиту сонцем вулицю. - Що я робитиму ночами? То це паршиве ледащо...
Запитання було слушне. Йому враз стало тоскно. “Так, що ми робитимемо ночами? - думав він. - Тепер, коли їх немає, що?”
Він витяг із кишені пістолета, перевірив заряд.
- Що ти збираєшся робити, Семе? - запитав хтось,
- Уб’ю того сучого сина.
- Не гарячися, - сказав дідусь. Але Семюел Тіс уже побіг за крамницю і за мить виїхав у своєму автомобілі з одкидним верхом.
- Хто-небудь поїде зі мною?
- Я б хотів прокататися, - сказав дідусь і підвівся.
- Ще хто?
Ніхто не відповів.
Старий сів у машину. Клацнули дверцята. Семюел Тіс вивів машину на вулицю, знявши хмару куряви. Вони мовчки мчали під ясним небом. Над сухими лугами мерехтіло гаряче повітря.
На роздоріжжі Тіс зупинив машину.
- Якою дорогою вони подалися, діду?
Дідусь примружився:
- Мабуть, прямо.
Вони рушили далі. Під високими деревами самотньо гула їхня машина. Дорога була безлюдна, але часом їхню увагу привертали якісь предмети обабіч дороги. Тіс уповільнив хід і висунувся з машини, люто поблискуючи своїми жовтими очима.
- От кляті байстрюки! Діду, ви бачите, що вони зробили!
- А що? - спитав старий і визирнув з машини й собі.
Там, де їх поставили й залишили, за кілька футів одне від одного вздовж шляху акуратно стояли й лежали старі самокати, яскраві хустки з різними дрібничками, гарі черевики, колесо від воза, купи старих штанів, піджаків і капелюхів, різні брязкальця, що колись подзвонювали на вітрі, бляшанки з рожевими геранями, тарелі восковими фруктами, картонні коробки з конфедератськими[6] грошима, балії, пральні дошки, шворки для білизни, мило, дитячий триколісний велосипед, ножиці для підстригання газонів, якась іграшка, вітраж із негритянської баптистської церкви, ціла колекція ободів, матраци, канапи, крісла-гойдалки, баночки кольдкрему, люстерка. Ці речі не викидали, ні, їх ставили - обережно, дбайливо - в куряву край дороги. Глянувши на них, можна було подумати, ніби ціле місто йшло тут з повними руками і в ту мить; коли просурмила величезна бронзова сурма, всі речі було передано мовчазній пилюці і всі до одного мешканці помчали просто в сині небеса.
- Так от чому вони казали, що нічого не палитимуть! - люто кричав Тіс. - Вони не хотіли палити свій мотлох, бо їм, бач, треба було взяти його з собою, щоб, помилувавшись ним востаннє, лишити тут цілим і непошкодженим. От бестії!
6
Гроші, які випускали Конфедеративні Штати Америки - союз рабовласницьких штатів Півдня, що існував окремо від США з 1861 до 1865 р.