Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
Далеко, в кінці безлюдної вулиці, з’явився велосипедист.
- Хай мене грім уб’є, Тісе, коли це не твій Сіллі мчить сюди.
- Отже, ти совісний хлопець і вирішив повернутися? - промовив Тіс.
- Ні, сер. Я тільки привіз велосипед.
- Що, не можна було взяти в ракету?
- Ні, не в тім річ, сер.
- Мені байдуже, в чому там річ! Злізай, все одно тобі не вдасться його вкрасти! - Тіс штовхнув хлопця, і велосипед упав. - Іди в крамницю і берися до роботи.
- Прошу, сер? - Очі у хлопця злякано розширилися.
- Ти чув, що я сказав. Он треба розпакувати рушниці, і ящик цвяхів щойно прибув з Нетшеза...
- Містере Тіс, сер!
- Ти й досі стоїш? - люто вирячився на нього Тіс.
- Містере Тіс, ви не будете заперечувати, коли я візьму на сьогодні вихідний? - винувато промовив хлопець.
- І на завтра, й на післязавтра, і на всі дні, що будуть потім?
- Боюся, що так, сер.
- Що ж, боятися тобі треба, хлопче. Ходи-но сюди. - Він повів хлопця через ґанок і витяг з письмового столу якийсь папір. - Ти це пам’ятаєш?
- Що це, сер?
- Це трудова угода, підписана тобою. Ось твій хрестик, бачиш? Ну, чого мовчиш?
- Я не підписував, містере Тіс, - відказав, тремтячи, хлопець. - Хрестик може поставити кожен!
- Слухай-но, Сіллі. Ось що написано в контракті: “Я працюватиму на містера Семюела Тіса протягом двох років, починаючи з п’ятнадцятого липня дві тисячі першого року, і якщо матиму намір залишити роботу, то попереджу про це за чотири тижні й працюватиму, поки на моє місце підшукають іншого робітника”. Ось маєш, - Тіс ляснув долонею по паперу, очі в нього блищали. - Коли не хочеш по-доброму, передамо справу до суду.
- Я не можу залишитися, - заголосив хлопець, і по його щоках покотилися сльози. - Якщо я сьогодні не полечу, то вже не полечу ніколи.
- Я розумію твої почуття, Сіллі. Так, сер, розумію. Я тобі співчуваю, хлопче. Але тобі і тут буде зовсім непогано, хлопче, матимеш добрі харчі. А тепер берися за роботу і забудь усі оті дурниці. Га, Сіллі? Забудеш, правда ж?
Тіс посміхнувся й поплескав хлопця по плечу. Сіллі обернувся й глянув на старих, що сиділи на ґанку. За сльозами він ледве міг їх бачити.
- А може... може, хтось із цих джентельменів... Чоловіки підвели очі - спершу вони подивилися на хлопця, а потім на Тіса.
- Ти хочеш сказати, хлопче, що білий повинен зайняти твоє місце? - холодно запитав Тіс.
Старий Квотермейн зняв з колін свої червоні руки. Він задумливо глянув на обрій і сказав:
- Тісе, а що, коли я?..
- Що?
- Коли я заступлю Сіллі?
Ґанок мовчав. Тіс сіпнувся всім тілом.
- Діду! - сказав він застережливо.
- Пусти хлопця. Я все робитиму за нього.
- Справді? Ви не жартуєте? - закричав Сіллі й кинувся до діда з слізьми на щоках, ще не вірячи своєму щастю.
- Авжеж.
- Діду, - сказав Тіс, - не лізьте в чужі справи.
- Хай він летить разом з усіма, Тісе.
Тіс підійшов і схопив хлопця за руку.
- Він мій. Я його замкну до вечора в комірчині.
- Не треба, містере Тіс!
Хлопець почав схлипувати. Очі його були заплющені. В кінці вулиці запирхав автомобіль: їхав старенький “фордик”, везучи останню групу негрів.
- Ось моя сім’я, містере Тіс. О, будь ласка, благаю вас, ради бога, будь ласка!
- Тісе, - обізвався, підводячись, іще один на ґанку, - пусти його. За ним підвівся інший:
- Я кажу те саме.
- Пусти його! - мовив ще один.
- Пусти його! - загомоніли всі.
Тіс помацав у кишені пістолет. Він глянув в обличчя чоловікам, вийняв з кишені руки й сказав:
- Он воно як?
- Саме так, - промовив хтось.
Тіс випустив руку хлопця.
- Гаразд. Вимітайся звідси, - сказав він і рвучко вказав рукою назад. - Сподіваюся, ти не збираєшся кинути свій мотлох у моїй крамниці.
- Ні, сер!
- То повикидай його й спали. Сіллі похитав головою.
- Я все візьму з собою.
- Тобі не дозволять його брати в оту кляту ракету.
- Я все візьму з собою, - м’яко, але наполегливо повторив хлопець.
Він прожогом кинувся до своєї комірчини. Чути було, як він прибирає там. За хвилину хлопець з’явився з оберемком дзиґ і мармурових кульок, старих закурених зміїв і залізяччя, зібраного протягом років. Саме в цю мить під’їхав старенький “фордик”, Сіллі заліз усередину, й дверцята зачинилися.
Тіс, гірко посміхаючись, стояв на ґанку.