Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання
- Автор: Брэдбери Рэй Дуглас
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00247-9
- Переводчик: Александр Иванович Терех
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Марсіанські хроніки. Повісті, оповідання». Краткое содержание книги:
В сборник избранных произведений известного американского писателя (род. в 1920 г.) вошли фантастические повести “Марсианские хроники” и “451° по Фаренгейту”, автобиографическая повесть “Вино из одуванчиков” и сюжетно связанный с ней цикл рассказов
- Еге ж.
- Тоді, може, ви зайдете і роздивитесь усе як слід? Це не забере багато часу.
- Гаразд. Показуйте. Та глядіть мені, без вибриків. У мене пістолет.
Двері дому Ашер зарипіли й розчинилися. Війнуло вогкістю. Почулися гучні зітхання й стогін, ніби у старих катакомбах дихав підземний міх.
По кам’яній підлозі пробіг пацюк. Герет, зойкнувши, копнув його ногою. Пацюк перекинувся, і з його нейлонової шерсті вискочила ціла хмара металевих бліх.
- Оце дивина! - вигукнув Герет, нагинаючись, щоб роздивитися.
Стара відьма сиділа в ніші, її воскові руки тремтіли над жовтогарячими й синіми таротовими картами[12]. Вона сіпнула головою й засичала своїм беззубим ротом на Герета, стукаючи пальцем по засмальцьованих картах.
- Смерть! - крикнула вона.
- Саме такі речі я й маю на увазі, - сказав Герет. - Який сором! .
- Я дозволю вам особисто спалити її.
- Справді? - зрадів Герет. Потім він насупився. - Мушу сказати, мене дивує, що ви так благодушно сприймаєте все це.
- Для мене вже досить того, що я створив такий куточок. Тепер я маю право сказати, що зробив це. Сказати, що я створив середньовічну атмосферу в сучасному недовірливому світі.
- Я вже й сам мимохіть починаю захоплюватись вашим генієм, сер.
Герет дивився, як пливли повз нього, клубочачись і поступово набираючи форми прекрасної жінки, пасма туману. В кінці вогкого коридору загула машина. Густий, наче біла піка, туман піднявся і поплив у мовчазні зали.
З нічого виникла мавпа.
- Ну-ну! - скрикнув Герет.
- Не бійтеся, - заспокоїв його Стендал, постукуючи по чорних грудях тварини. - Робот. Мідний кістяк і все, як у відьми. Бачите?
Він погладив шерсть, і з-під неї прозирнув метал.
- Бачу, - обізвався Герет, і собі боязко простягаючи руку до тварини. - Але навіщо, містере Стендал, навіщо все це? Що вам допекло?
- Бюрократія, містере Герет. Але я не маю часу пояснювати. Уряд незабаром про все довідається. - Він кивнув мавпі. - Гаразд. Давай.
Мавпа вбила містера Герета.
- Ну що, ви майже готові, Пайксе?
- Так, сер, - відповів Пайкс, підводячи голову від столу.
- Ви добре знаєте своє діло.
- Але ж я одержую за це платню, містере Стендал, - тихо зауважив Пайкс, піднімаючи пластмасову повіку робота й вставляючи скляне око так, щоб його як слід стиснули гумові м’язи. - Готово.
- Викапаний містер Герет.
- Що нам з ним робити, сер? - кивнув Пайкс на плиту, де лежало тіло справжнього містера Герета.
- Найкраще спалити. Нам ні до чого два містери Герети, правда ж?
Пайкс повіз містера Герета до цегляної печі.
- Прощавайте, - мовив він, вштовхуючи його в піч, і зачинив дверцята.
Стендал став перед роботом Геретом.
- Ви дістали розпорядження, Герете?
- Так, сер, - відповів, сідаючи, робот. - Я повинен повернутися до Бюро Громадської Моралі. Я подам рапорт. Треба відкласти операцію принаймні на сорок вісім годин. Скажу, що я маю детальніше розслідувати все це.
- Правильно, Герете. Бувайте.
Робот поспішив до Геретової ракети, зайшов у неї і полетів геть.
Стендал повернувся до свого помічника.
- Тепер, Пайксе, ми відішлемо решту запрошень на сьогоднішній вечір. Гадаю, буде весело, га?
- Дуже весело, якщо зважити на те, що ми чекали двадцять років!
І вони переморгнулися.
Стендал глянув на годинника. Сім. Уже скоро. Він покрутив у руці чарку для хересу й на якусь мить наче завмер. Згори, з дубових балок, моргали на нього очицями й верещали кажани, їхні ніжні мідні кістяки були сховані під гумовим тілом. Він підняв до них чарку.
- За наш успіх, - проголосив він, потім відхилився на спинку крісла, заплющив очі й заглибився в думки. йому буде що згадувати, коли прийде старість - свою помсту антисептичному уряду за його літературний терор і за вогнища! О, як зростали його гнів і ненависть протягом цих років! О, як повільно визрівав цей план у його занімілій душі аж до того дня, коли три роки тому він стрівся з Пайксом!
Ах так, Пайкс. Пайкс, чиє озлоблення було таке глибоке, як почорнілий обвуглений колодязь із зеленою кислотою. Хто був Пайкс? Лише найбільший з усіх артистів! Пайкс, людина з десятьма тисячами облич, фурія, дим, блакитний туман, білий дощ, кажан, страховище з середньовічного собору, потвора - ось ким був Пайкс! Чи не кращий він за знаменитого Лон Чейні-батька? - міркував Стендал. День у день він спостерігав Чейні в старих-престарих фільмах. Так, кращий за Чейні. Чи не кращий за того другого старого лицедія? Як це його прізвище? Карлов? Далеко кращий! А за Лугозі? Не можна навіть порівнювати! Ні, на світі був лише один такий актор, як Пайкс, і тепер, коли в нього відібрали все, що він мав-його мистецтво, - йому нічого було робити на Землі. Йому забороняли навіть грати для самого себе перед дзеркалом! Бідний, неможливий, розбитий Пайкс! Як ти почував і себе тієї ночі, коли вони тягли стрічки твоїх фільмів, що висіли з кіноапаратів, ніби кишки, ніби твої власні нутрощі, і несли їх мотками й жмутами, щоб запхати у піч і спалити? Чи це так само боляче, як коли знищують п’ятдесят тисяч книжок, безцінних книжок?
12
Вид карт, вживаних у середньовіччі.