Повна академічна збірка творів
- Автор: Сковорода Григорій Савович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее научное
Электронная книга - «Повна академічна збірка творів». Краткое содержание книги:
О началах. - Санкт-Петербург, 2007. - С. 170]. А загалом, сковородинський образ зернятка походить з емблематики. Принаймні сам філософ називав його емблемою, вказуючи на те, що цей образ споконвіку означав мислення або думку. Крім того, покликаючись на емблематику, Сковорода називав зерням серце, ба навіть Бога. Цей образ часто зринає у творах філософа також тоді, коли мова заходить про метафізичні засновки його науки, зокрема про схованість невидимої натури, про "обоження" творива, містичне "переображення" людини тощо. Так само важливим цей символ є для Сковороди і в ділянці гносеології та герменевтики.
42 Сковорода розробляє тут поширений в українській бароковій літературі мотив "співрозп'яття". Пор., наприклад, із віршами Івана Максимовича: "Иже Христу плоть свою со страстми распяша, / Коль красен вѣнец от рук Вышняго пріяша. / Христе Боже, и мою распни противную / Сію плоть, да не вижду грѣху повинную" [Максимович І. Царскій путь креста Господня. - Чернігів, 1709. - Арк. 125 (зв.)]. Цей мотив знаходимо також у творах Кирила Ставровецького [див.: Транквіліон-Ставровецький К. Євангеліє учителноє. - Рахманів, 1619. - Арк. 51, 201 (зв.)], Мелетія Смотрицького [див.: Smotryc'kyj М. 0Qf|vo<;, to iest Lament iedyney s. Powszechney Apostolskiey Wschodniey Cerkwie z obiasnieniem dogmat wiary. - Wilno, 1610. - K. 18 (v.)], Петра Могили [див.: Могила П. Крест Христа Спасителя и кождого человѣка // Тітов Хв. Матеріяли для історії книжної справи на Вкраїні в ХѴІ-ХѴІІІ в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 275, 284; Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 934], Лазаря Барановича [див.: БарановичЛ. Трубы словес проповѣдных. - Київ, 1674. - Арк. 117 (зв.)], Антонія Радивиловського [див.: Ради-виловський А. Вѣнец Христов. - Київ, 1688. - Арк. 460^60 (зв.)], Дмитра Туптала [див.: Туптало Д. Книга житій святых. - Київ, 1689. - Арк. 80 (зв.)], Паїсія Величковського [див.: Величковський П. Листи // Житие и писания молдавского старца Паисия Величковского. -Москва, 1892. - С. 224, 240], Івана Леванди [див.: ЛевандаІ. Слова и рѣчи. - Санкт-Петербург, 1821. - Ч. 1. - С. 150-151] та інших авторів.
43 "Новим (другим) Адамом" називають Христа. Див., наприклад, у книзі «Алфа і Омега»: "...Новый Адам Христос есть..." [Алфа і Омега. - Супрасль, 1788.- Арк. 610 (зв.); пор.: Сакович К. Трактат про душу// Пам'ятки братських шкіл на Україні. Кінець XVI - початок
XVII ст. - Київ, 1988. - С. 482; Винницький І. Катихисіс, албо Наука христіанскія. - Унів, 1685. - Арк. 17; Туптало Д. Поученіє о четвероконечном креств // Сочиненія святаго Димитріа, митрополіта Ростовскаго: В 5 ч. - Москва, 1842. - Ч. 3. - С. 469].
44 Алюзія на епізод відвідин св. ап. Павлом афінського ареопагу (див.: Дії св. апостолів 17: 21). Цей епізод старі українські письменники часом використовували для змалювання марнотного способу життя. Наприклад, Стефан Яворський у своєму полемічному трактаті «Камень вѣры» писав: "Тако древле в Аѳинѣх нѣцыи от епікур Павлу святому Воскресеніє Христово благовѣствующему ругахуся... И якоже оніи аѳинейстіи епікуры ни во чтоже упражняхуся, развѣ глаголати что, или слышати новоє, тако и вам, подражателєм тВх, вся новая угодна бьіваєт" [Яворський С. Камень вѣры. - Київ, 1730. -С. 111].
45 Парафраза Книги пророка Захарії 2: 6. Пор.: W, ш, важите СЗ уеши с^верньїА.
46 Послання св. ап. Павла до ефесян 5:14.
47 Книга пророка Ісаї 25: 10.
48 Цей рядок нагадує церковні піснеспіви. Пор.: "Обыйде нас послѣдняя бездна, нВсть избавляяй" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. -С. 882].
49 У бароковій картині світу страх відіграє дуже важливу роль. На ту пору навіть єство людини часом окреслювали як "просякнуте страхом твориво". Пор.: "твар, смрада и ужаса исполненна" [Максимович І. Молитва Отче наш. - Чернігів, 1709. - Арк. 8 (зв.)-9].
50 Стародавні греки вважали оленя посвяченим Аполлонові та улюбленою твариною Геркулеса. У християнській традиції олень став символом Христа й праведної душі [див.: СумцовН. Культурные переживания. Олень в произведениях народной словесности и искусства // Киевская старина. - 1889. - Т. XXIV. - Янв. - С. 68-70], а також людини, яка розмірковує над Святим Письмом (див.: Августин. Сповідь, 11. II. 3). Олень - один із найулюбленіших образів Сковороди. Навіть свої листи він запечатував печаткою, на якій був зображений олень. Поет протиставляв його павичеві - яскраво бароковому уособленню "марного світу" - та верблюдові. Образ душі-оленя походить із Книги Псалмів: "Як лине той олень до водних потоків, так лине до Тебе, о Боже, душа моя" (Книга Псалмів 41 (42): 2). Так само старим є й уявлення про те, що олень пожирає змій (див., наприклад: Пліній Старший. Природознавча історія, IX, 53, 115). Обидва ці мотиви поєднувались у середньовічних бестіаріях, які були здавна відомі в Україні [див., наприклад: Слово и сказание о зверях и птицах // Памятники литературы Древней Руси. XIII век. - Москва, 1981. - С. 477]. Образ оленя був поширений також у ренесансно-бароковій емблематичній літературі. Популярність цього образу за часів Сковороди засвідчує й те, що він став об'єктом пародіювання. Наприклад, у пародії 1779 р. на дяків-"пиворізів" сказано таке: "О елене быстротекущіе на источники трубнія! О онагри в жажду пянства своего неутолимія!" [ПетровН.И. Правило увѣгцателное піяницам...// Україна. -1907. - Т. І. - Март. - С. 385].