Повна академічна збірка творів

4 Цей образ узято з церковних піснеспівів. Пор.: "...иго твоє на рамо си, и бремя твоє легкоє..."; "...воспоминаніє благаго ига Христова на себе взятія и легкаго бремене єго ношенія" [Могила П. Євхологіон, албо Молитвослов или Требник. - Київ, 1646. - С. 581, 944]. Його джерелом є слова Христа: "Бож ярмо Моє любе, а тягар Мій легкий" (Євангелія від св. Матвія 11: ЗО). Сковорода, як зауважував Ніколай фон Арсеньєв, "...жив у Христі, радо ділив його бідність та славив разом з Павлом свій хрест" [Arseniew N. von. Bilder aus dem russischen Geistesleben: I. Die mystische Philosophie Skovorodas // Kyrios. Vierteljahresschrift fur Kirchen- und Geistesgeschichte Osteuropas. - Konigsberg; Berlin, 1936. - Bd. I. - Hft. 1. - S. 27]. Тут Сковорода має на думці "другий спосіб" наслідування Христа, тобто готовність людини перетерпіти за Спасителя різноманітні дочасні злигодні та страждання [див.: Могила П. Крест Христа Спасителя // Тітов Хв. Матеріали для історії книжної справи на Вкраїні в XVI-XVIII в.в.: Всезбірка передмов до українських стародруків. - Київ, 1924. - С. 282-283]. Наприклад, Деонтій Карпович писав: "Треба впрод (мовит твой Учытель до тебе) отврещися себе, взяти крест свой, подняти за имя Моє муку и смерть" [Карпович А. Казаньє на Преображеніє Господа Бога и Спаса нашего Іисуса Христа ЦЛевшунЛ. В. Деонтий Карпович. Жизнь и творчество. - Минск, 2001. -С. 138 (додатки)]. Дегкість узятого на себе хреста обумовлена тим, що, як казав Іван Максимович: "...Бог, паче мѣры премудр и истинен сый, вся в мѣру и число, и превѣс расмотрил, вѣсть он извѣстно, что не моїут и что чія понести силны суть мышца. Твм же тѣсноты и бѣды правым налагаєт мѣрилом, да не крест над мѣру долгшій или кратчайшій кому дастся, исчитаєт он, колико сему и колико другому и яковым чином кресты назнаменовати..." [Максимович І. Царскій путь креста Господня. - Чернігів, 1709. -Арк. 25 (зв.)]. Цей образ був добре відомий і в емблематиці. Див., наприклад, 441-ий малюнок зі збірки «Symbola et emblemata», що має назву «Ярмо» й підпис: "Иго моє благо. Бремя легко. Suave iueum" [Емвлемы и сѵмволы избранные. - Санкт-Петербург, 1788.-С. 112-113].

5 "Камінь серця" - знаний бароковий образ людської нечулості до Бога. Цей образ є, зокрема, у перейнятій аскетичним пафосом "святій богодухновенній книзі" «Алфа і Омега»: "...Покажи бо волку траву или цвѣты, ничтоже о сем не радит, от єстества бо своєго не имать ясти травы. Покажите волу мясо, такожде не радит, понеже не єстество єго ясти мясо. Такожде єгда человѣку плотну о небесных вегцех глаголеши, не имать хотѣнія до сего, но аки камень, нань же дождь падет, звнѣ мокр, внутрь же сух, влага бо пріяти єго не возможе, такоже и человѣку сицеву, єгда слово Божіє глаголєши, толико глас словеси биєт звнѣ плотныя уши єго, не приходит же в сердце єго..." [Алфа і Омега. -Супрасль, 1788. - Арк. 615-615 (зв.)]. Загалом беручи, образ серця в Сковороди відіграє дуже важливу роль. Недаром, згідно з нашими підрахунками, слово серце зустрічається в його творах 1146 разів, а самого Сковороду не без підстав називають "філософом серця" [див., зокрема: Боесуніесъка Т. Філософія серця Г. Сковороди і українська ментальність // Сковорода Григорій: образ мислителя: Збірник наукових праць. - Київ, 1997. - С. 84-94; Закидалъсъкий Т. Поняття серця в українській філософській думці // Філософська і соціологічна думка. - 1991. - № 8. - С. 127-138; Kaluzny А.Е. La philosophie du coeur de Gregoire Skovoroda/ Pref. de V. Cauchy. - Montreal, 1983; Klein E. Skovoroda: tematica, simboli e tradizione // Kamen'. Rivista semestrale di poesia e filosofia. - 1994-1995. - An. V. -N. 6-7 (Dicembre-Giugno). - P. 79-110; Kultschytzkyj A. von. Hryhorij Skovoroda, Philosophder Selbsterkenntnis und Vorlaufer des Personalismus // Hryhorij Savyc Skovoroda (1722-1794). -Mtinchen, 1975. - S. 30-40]. Сковорода трактує серце в найрізноманітніших стратегіях: і як неподільне осереддя душі, і як містичну галузку Божої благодаті, тобто "сродність", і як думку (тут сковородинське серце схоже на схоластичні поняття scintilla animae чи rationis), і як бездонну глибину (позасвідоме), і як арену споконвічної боротьби добра та зла. Слід зазначити, що в українських барокових письменників тема серця була дуже популярною -досить пригадати «Діоптру» Віталія Дубенського чи «Богомьісліє» Івана Максимовича. Перегодом вона знайде своє продовження в Миколи Гоголя («Вибрані місця з листування з друзями», які, так само, як і «Сад...» Сковороди, розпочинаються темою смерті, а закінчуються темою життя й ім'ям Христа), у "хуторянській філософії" Пантелеймона Куліша, у трактаті Памфіла Юркевича «Серце та його значення в духовному житті людини, згідно з наукою Слова Божого» та інших [див. про це: ЧижевськийД. Філософія Г. С. Сковороди / Підготовка тексту й переднє слово проф. Леоніда Ушкалова. - Харків, 2004.-С. 114].