Втомлені гори

17.4.1997 р. НОВІ БРЕХУНИ Вже боюсь навіть слухати Раду І останні новини вмикать, Бо не можу терпіть, як там леді Про любов до народу галдять. Всі обізнані вже з цілим світом, Знають все: де Гавайї, Бомбей, Тільки й мова у всіх них про літо, Про футбол, ресторани, хокей. Я не стану душею кривити І гріха в тім не стану таїть: Стало й справді в нас весело жити, Але тим, в кого віла... стоїть. То ж радійте, пишайтесь і смійтесь, Що у нас вже не буде весни, Що у нас розвалилося військо, І при владі – нові брехуни. Перші крали, то й нам хоч давали, Хтось з них в гречку частенько стрибав, Але з ким цього в нас не бувало, Якщо статус в житті дозволяв? А сьогодні вже всі не вилазять З теї гречки – в кого й не стоїть... І забули про честь, і про ЗАГси За якихось усього сім літ. Все що бачать ламають, хапають, Як татари підряд все гребуть, І з – під лоба на нас поглядають, Щоб і ще щось із нас хапонуть. Бо сьогодні анархія повна: Все що хочеш – бери і роби, І ніхто тобі й слова не тявкне – От для чого їм треба раби! 7.2.1997 р. ОПТИМІСТ – Чому на фрезерний втік Сава? – Бо там оцінки кращі ставлять. 25.2.1981 р. ДЕНЬ І НІЧ Пройдуть літа, а молодість ніколи У тій душі, яка вогнем горить, У тій душі, що любить ріки, гори, У тій душі, де веснами шумить. Тремтить осика листям білоликим, І кожен раз не знаю я, де стать? І кожен раз, коли я вийду в поле, То хтось немов гукає пошептать. І я іду. Вслухаюсь в далечіні, Які всю ніч шепочуться в гаях, І бігають по полю, ніби тіні, В яких як ніч – завжди ночує страх. Шумлять гаї, шепочуться, шумують, Шипшина колеться, як кінчик олівця, Але все те ніхто не помічає, Що ніч і день – безкрайні й без кінця. Отак вони по Всесвіту й блукають: І день, і ніч у парі – все життя, Ніби один одного доганяють, І все іде по задуму Творця. Шумлять гаї. З шипшиною шепочуть, А далечінь безмежна і ясна. А я іду. Літа іти не хочуть, Коли в душі – шепочеться весна. 7.12.1961 р. В ФІЛАРМОНІЇ Нілі Крюковій У вестибюлі до прем’єри Стояли мирно глядачі, І от, нарешті, вийшла Ніла З томом Шевченка в голові. А хтось із тих, що зверху слухав, У розпорядника спитав: – Чи не сказали б мені, любий, Хто цю крамолу написав? Бо в ті часи проти начальства Ти спробуй що-небудь скажи, Тебе пошлють телята пасти Разом з дітьми на Соловки. 9.11.1990 р. СУЧАСНИМ ГЕНІЯМ Ну за що, скажіть, поети, Поважати мушу вас? Бо коли я вас читаю – Ніби трачу я свій час. Краще б вже піти з косою Й десь у полі покосить Або чогось, коли смеркне, У красуні попросить. Бо поезія, мій любий, Я б сказав, що то не гра, Щоб хвалити тих бандитів, Що вбивать давно пора. Чи, можливо, поважати За ті гайки, що писав, Чи за те, що всім бандитам Ніби пес ти догоджав? Чи за те, що днем і ніччю Ти кричав їм всім "ура!", Як ті вішали невинних Майже з кожного двора. Бо поет, якщо він справжній, Пише не за гонорар, Бо поезія для нього – Не корито, не базар. А якщо й писати буде Він колись за гонорар, То за тих, що не допустять Сталінград і Бабин яр. 18.6.1990 р. КРИТИК Вітер віє, вітер віє, Розмовляє з митником, Той, хто сам писать не вміє, Той стає вже критиком. 30.6.2004 р. СТОРОЖ Якщо ти сторож й хочеш жить? Ти мусиш знать: де й що лежить. 7.4.2000 р. ГЕНЕРАЛИ Я ніколи не був комуністом, Бо не бачив там щирих людей, Хоч, якщо вам сказати відверто, Був прихильником їхніх ідей. Ця ідея, звичайно, не нова: В ній закладено вчення Христа, А тому, як прийшлось вже до слова, Я завжди був за вчення це "за!" Але ця, як і інші ідеї, То лише для бандюг прикриття, Для отих, які рвуться до влади, Прикриваючись ім’ям Творця. Бо під цим прикриттям генерали