25 портретів на тлі епохи

Родина Брозів була заможнішою порівняно з більшістю односельців — у Франьо було близько 4 гектарів землі. Попри це, їхнє «багатство» було дуже відносним. Так, у хаті було лише одне ліжко, на якому спали батьки, немовлята ночували на печі, а старші діти — на нарах-антресолях під стріхою. Тіто згадував, як одного разу, коли батьки відлучилися з дому на цілий день, він підбив двох своїх сестер зварити та з’їсти свинячу голову, яку мати припасла на Різдво. Діти були покарані двічі: від обжерства в них страшенно заболіли животи, а потім вони ще й отримали жахливу прочуханку від батьків…

Та навіть відносний добробут Брозів незабаром закінчився. Батько заплутався в боргах, від безвиході почав зловживати алкоголем, зрештою був змушений продати свою землю й на старість з господаря перетворився на наймита. Щоправда, сталося це за кілька років по тому, як майбутній лідер нації назавжди покинув батьківську оселю. А поїхав він із села 1907 року, п’ятнадцятирічним. Батько хотів відправити свого улюбленого сина до Америки, яка видавалася хорватським селянам землею обітованою. Проте грошей на квиток за океан нашкребти так і не вдалося. Відтак 15-річний хлопець став учнем у слюсарно-механічній майстерні в місті Сісак. Його дядько, який зробив блискучу кар’єру — був фельдфебелем австро-угорського цісарсько-королівського війська, — саме отримав призначення до Сісака, по дорозі до нового місця служби завітав до рідного села, взяв із собою племінника і влаштував його учнем до майстерні. Через три роки Йосип отримав сертифікат підмайстра механіка. Наприкінці свого учнівства, 1910 року, майбутній лідер Югославії зважився на досить серйозний для маленького містечка крок — вступив до профспілки, а відтак автоматично став членом Соціал-демократичної партії Хорватії та Славонії.

Рік Броз був механіком на заводі в Загребі, 1911 року вирушив до Чехії, де був механіком спочатку на металообробному заводі в місті Їнець-Ценкове, потім на пльзенській «Шкоді». Згодом пропрацював по кілька місяців на автомобільних заводах — «Бенц» у німецькому Мангеймі й «Даймлер» у Відні. Там він добре оволодів німецькою мовою і став механіком високої кваліфікації, а ще — активним соціал-демократом.

1913 року 21-річного парубка було призвано до армії. Служив спершу у Відні, а потім у 25-му піхотному полку в Загребі. Під час армійської служби майбутній маршал відкрив у собі новий талант — став спершу чемпіоном свого полку з фехтування рушницею з багнетом, а потім виборов друге місце на загальноармійських змаганнях з цього військового виду спорту. В нагороду його було відряджено до школи молодших офіцерів у Будапешті, й за півроку Йосип Броз отримав чин фенріха (щось на зразок прапорщика в армії Романових). Відтак, коли 1914-го почалася Перша світова війна, Броза було призначено командиром взводу. Війну він сприйняв, м’яко кажучи, без захвату, його навіть було заарештовано за антивоєнну пропаганду, проте після кількох тижнів попереднього ув’язнення в Петроварадинській фортеці звинувачення було визнано недоведеним, і Броза відправили на фронт, навіть не позбавивши офіцерського звання.