25 портретів на тлі епохи

«Нова держава», яку Франко почав будувати відразу після початку заколоту в липні 1936 року і розбудовував після 1939 року вже в умовах миру, в цілому мала досить потворний характер. Перш за все, принаймні двадцять років украй жорстоко, аж до страт, придушувалися будь-які політичні опоненти режиму. «Нація і далі розколота навпіл, — зазначав усередині 1940-х кореспондент британського «Таймс». — Половина-переможець — і далі тримає ногу на горлі переможеної половини, а та і далі кипить обуренням». Німецький же посол Шерер оцінював перед Новим, 1941-м, роком кількість «червоних», утримуваних у франкістських в’язницях і концтаборах, у 2 млн осіб — величезна цифра для країни з населенням 25 млн!

У країні створювалася «органічна демократія» і «корпоративна держава» — дуже багато в цьому питанні франкісти запозичили в італійських фашистів. Соціально-економічна політика режиму Франко базувалася на чотирьох основних елементах — контрольованій економіці, автаркії, корпоративізмі та соціальній «гармонізації». Проголошена генералісимусом наприкінці громадянської війни стратегія економічного націоналізму знайшла своє практичне втілення в режимі автаркії — прагненні до повного самозабезпечення країни всіма необхідними промисловими і сільськогосподарськими товарами. В роки Другої світової війни існували об’єктивні труднощі з імпортом із країн, які воювали на тому чи іншому боці, після завершення війни режим Франко потрапив у міжнародну ізоляцію: у грудні 1946 року Генеральна Асамблея ООН закликала всі країни-члени відкликати своїх послів з Мадрида, підтвердила рішучість не приймати Іспанію ні до ООН, ні до її спеціалізованих організацій. Водночас це певною мірою відповідало інтересам іспанських підприємців, які позбувалися іноземних конкурентів і могли отримувати фінансову підтримку від уряду, виробляючи «життєво важливу продукцію».