25 портретів на тлі епохи

1977 року, під час чергового візиту до СРСР голови Президії СФРЮ маршала Тіто, в київському кінотеатрі «Україна» перед початком художнього фільму як кіножурнал замість набридлої радянської кінохроніки показували коротенький документальний фільм про Югославію, югославського ж виробництва. На екрані з’явилося мальовниче морське узбережжя з абсолютно розкішними, за радянськими мірками, готелями. А потім — гірський схил, що його орав — ні, не трактором, а конем — молоденький хлопчина. Камера крупним планом показала його ноги в стареньких кросівках і вилинялих блакитних джинсах. І тут на цілий зал пролунав юнацький голос, сповнений захвату, змішаного з обуренням: «Іч, падлюка! В нас ці джинси 250 рублів коштують, а він у них землю оре!»

Такі джинси, в яких юний югославський селянин ішов за плугом, на чорному ринку Києва тоді справді коштували дві — дві з половиною місячні зарплати молодого радянського спеціаліста й були недосяжною мрією для багатьох юнаків та дівчат — адже за більш прийнятною ціною в магазинах щось таке не продавалося в принципі. Югославське взуття та одяг (не джинси), які в невеликих кількостях усе ж з’являлися в радянській торговельній мережі, були страшенним дефіцитом і цінувалися серед молоді майже так само високо, як «справжня фірмá» з Америки чи Західної Європи. В абсолютно закритому СРСР лише лічені щасливці після тривалих поневірянь по профкомах та парткомах могли собі оформити туристичну путівку до «цілком соціалістичних» Польщі чи Болгарії. Поїздка ж до Югославії була взагалі недоступною для пересічної радянської людини. Країна, де в крамницях «було все» (приблизно, як у нинішній Україні), видавалася дивним гібридом західного «споживацького раю» та такого звичного, «свого» соціалізму з його тотальними дефіцитами й регламентацією кожної думки і слова, принаймні проголошеного публічно. Інформації про Югославію було дуже мало, проте ми знали, що там щороку відпочивають сотні тисяч західноєвропейців, водночас сотні тисяч югославів працюють у Західній Німеччині та інших «імперіалістичних» країнах, на націоналізованих підприємствах існують робітничі ради, які буцімто ними й керують. Югославія наочно демонструвала, що, окрім радянської моделі соціалізму, яка, крім СРСР, панувала й у Польщі та Болгарії, Угорщині та Чехословаччині, В’єтнамі та Монголії, можливий ще й якийсь «інший», «альтернативний» соціалізм. Створила ж цю соціалістичну Югославію й беззмінно керувала нею багато десятиріч людина з худорлявим, немовби кутим із заліза обличчям — маршал Йосип Броз Тіто.