25 портретів на тлі епохи

Проте повертатися, як з’ясувалося, йому було нікуди. Мати померла 1918 року під час епідемії, батько пропив землю та господарство і працював лісником у сусідньому селі, брати та сестри розбрелися хто куди… Отож уже 5 листопада 1920 року Броз улаштувався механіком до майстерні Філіпа Баума в Загребі.

А що найважливіше, Броз повернувся з Росії не до Австро-Угорської імперії, а до Королівства сербів, хорватів та словенців, яке через кілька років отримало назву Югославія. Нова держава виникла шляхом приєднання до Сербії земель Австро-Угорщини, населених переважно південними слов’янами, а також поглинення Чорногорського королівства. Ейфорія, викликана звільненням з-під ярма австрійців та угорців та об’єднанням із «братами-сербами», серед хорватів та словенців дуже швидко минула. Адже всі панівні позиції в новоствореному королівстві захопила сербська еліта, рівень зажерливості та корумпованості якої був ще вищий, аніж у австрійських та угорських чиновників. Відтак майже відразу виникла досить потужна опозиція, а якщо точніше, навіть дві — хорватський та дещо меншою мірою словенський націоналістичний рух і комуністи, які на виборах до Установчої скупщини нового королівства в листопаді 1920 року здобули 59 місць із 419. Проте вже через місяць мандати депутатів-комуністів було анульовано, саму партію заборонено, а її керівників ув’язнено. Саме в цей важкий для югославських комуністів час Йосип Броз долучився до партійної роботи. З 1921 до 1925 року він працював механіком на млині в селі Велико Тройство неподалік міста Беловара, став членом місцевого окружного комітету компартії. З трьох дітей, що народилися в цей час у Йосипа та Поліни, двоє померли немовлятами, й вижив лише син Жарко 1924 року народження. Навесні 1925 року Броза було вперше заарештовано в Югославії. Незабаром він вийшов на волю. Але змушений був із родиною їздити по цілій країні в пошуках роботи. Саме в цей час у нього з’явилося партійне псевдо Тіто. Існує версія, що це прізвисько стало відбиттям видатних організаторських здібностей майбутнього маршала, який буцімто любив спершу сформулювати завдання, а потім авторитетно наказати комусь із однопартійців: «Ти це («ті то» хорватською) зробиш». Проте сам югославський лідер стверджував, що Тіто — просто звичайне хорватське прізвище, яке не означає нічого. Товариш Тіто поступово посідав дедалі вищі щаблі в ієрархії підпільної КПЮ — 1927 року став членом Загребського міського комітету, 1928-го — його секретарем. Того ж року його заарештували вже не на кілька днів чи тижнів, як у попередні рази, а «всерйоз і надовго». Тим більше, що Тіто здійснив зухвалу втечу прямо під час допиту в поліційній дільниці, і його було знову спіймано лише через кілька днів. Репортер однієї з белградських газет писав з процесу над Тіто: «Його обличчя належить до того типу, що чимось нагадує сталь. Погляд світло-сірих очей, схованих за пенсне, холоднокровний, спокійний, але енергійний». Тіто засудили до шести років каторги. Незабаром після вироку його дружина з сином із дозволу Йосипа виїхала до Москви. Каторжанин тим часом працював електриком на тюремній електростанції, а ще… був обраний секретарем парткому в’язнів каторжної тюрми суворого режиму Лєпоглав. Відсидів він свій термін од «дзвінка до дзвінка» — вийшов на волю лише 1934 року й був висланий під нагляд поліції до рідного Кумровца, звідки втік уже через чотири дні й перейшов на нелегальне становище, став одним із п’яти членів політбюро ЦК КПЮ, який базувався у Відні. Югославську компартію в цей час роздирали фракційні чвари, й нову «зірку, що сходила», відправили наступного року «від гріха подалі» в почесне заслання до СРСР як югославського представника у Профінтерні.