25 портретів на тлі епохи

6 квітня 1941 року нацисти вдерлися до Югославії. Протягом 11 днів погано організовану та озброєну югославську королівську армію було вщент розгромлено, й гітлерівці та їхні союзники окупували всю країну. Німці втратили за ці дні вбитими лише 125 вояків, а Гітлер зневажливо підсумував: «Слов’яни… Не надто довго нам довелося з ними морочитися». Країну було розділено. Косово й частину Македонії приєднали до Албанії, яка на той час стала італійською колонією, решту Македонії — до Болгарії, Воєводину — до Угорщини. Словенію було поділено між Німеччиною та Італією, яка отримала також хорватську Далмацію. На решті території Хорватії та Боснії й Герцеговини хорватським націоналістам-усташам дозволили створити маріонеткову «незалежну» державу. Сербію було окуповано німцями.

Дуже швидко з’ясувалося, що Гітлер фатально помилився щодо югославів. У цій країні вже через кілька місяців виник найпотужніший, мабуть, у всій окупованій Європі рух збройного опору нацистам. І очолили його саме комуністи, та партія, яку в Комінтерні вважали «слабкою та маловпливовою». 27 червня 1941 року було створено головний штаб Народно-визвольних партизанських загонів Югославії на чолі з Тіто, 7 липня відбувся перший бій з окупантами, а вже у вересні цього ж року було створено «Ужицьку республіку», великий партизанський край у Західній Сербії, куди з Белграда перебрався й «інженер Бобич» разом зі своєю новою дружиною Даворинкою Паунович.

Тіто довелося вести свою боротьбу у вкрай важких умовах. Його супротивниками були не лише війська гітлерівської Німеччини, муссолінівської Італії та царської Болгарії, а й військові формування хорватських націоналістів-усташів і сербських четників полковника Дражи Михайловича, які підпорядковувалися лондонському югославському королівському урядові в еміграції, «збирали сили» для збройного виступу проти німців у «слушний момент», але тим часом воювали з повстанцями-комуністами. СРСР, так само як і Велика Британія разом зі Сполученими Штатами, визнавав єдиним законним представництвом Югославії королівський уряд у Лондоні, а, окрім того, просто технічно не міг ні в 1941-му, ні в 1942-му, ні навіть у 1943 році надати хоч якусь матеріальну підтримку комуністичним повстанцям на Балканах. Англійці ж підтримували з Єгипту аж до 1943 року виключно четників Михайловича. Й попри це Тіто вдалося створити справжню партизанську армію. Її чисельність складала 80 тисяч чоловік наприкінці 1941 року, 150 тисяч — наприкінці 1942-го, 320 тисяч — наприкінці 1943-го і 400 тисяч — наприкінці 1944 року. Ця армія відтягнула на себе десятки дивізій Німеччини та її союзників, витримала сім генеральних наступів окупантів і зрештою самостійно звільнила від німців більшу частину країни. При цьому Тіто абсолютно не приховував, як радив йому Сталін, за гаслами широкого антифашистського фронту комуністичний характер своєї Народно-визвольної армії (НВАЮ). Її бійці носили на кашкетах червоні зірки, а найкращі (так би мовити, гвардійські) бригади мали назву «пролетарських», хоч і складалися переважно із селян.