Бережіть янголів своїх
- Автор: Брукс Татьяна
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Віват
- ISBN: 978-617-690-054-2
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Бережіть янголів своїх». Краткое содержание книги:
У творах, що увійшли до цієї книжки, авторка розповідає історії звичайних жінок, які відчайдушно хочуть бути щасливими. Але життя, немов бурхливий вир, часто зводить нанівець усі їхні мрії та сподівання… Та коли опускаються руки, хто ж вершить нашу долю і допомагає не втратити віру та надію на краще? Ця книжка допоможе отримати відповіді на ці та інші непрості питання, а ще заглибитися у світ людських почуттів, де вкотре протиборствують життя і смерть, кохання й розлука, вірність і підступна зрада…
І стільки тепла було в його словах, стільки правдивої любові я почула! Він опустився на стілець, утнувся обличчям мені в груди і обійняв ніжно й міцно.
— Я не знаю, — прошепотіла, — не знаю…
Але відчула, як страшний біль і туга йдуть кудись. Усе повернулося на свої місця, стало ясним і зрозумілим. Я нічого не втратила, а лише набула. У мене є моя батьківщина — Україна, де я народилася і прожила більшу половину свого життя й куди можу поїхати будь-коли. Там на мене чекають мої діти, онуки та друзі. Тут, у Сполучених Штатах, мій чоловік, із яким — я сподіваюсь — проживу другу, кращу половину свого життя. Він ділить зі мною свою «другу половину» життя і все, що в нім є. Напевно, це і є те, що називають щастям. Мабуть, треба по-справжньому любити, щоб так відчувати іншу людину, щоб зуміти забрати в неї частину душевного, а можливо, навіть і фізичного болю. Обійнявши його у відповідь, прошепотіла:
— Дякую тобі, любий мій… Я теж кохаю тебе. Вибач. Я не знаю, чому так мордувалася. Але тепер знаю: я з цим упораюся. Спасибі тобі.
Протягом наступного дня я почувалася хворою і слабкою, хоча ні болю, ні туги вже не було, тому залишилася вдома. Мені все ще було трохи сумно, але це був зовсім інший сум — світлий і вдячний. Господь допоміг мені. Напоумив. Янгол мій вустами Майка надав підтримку. Я все роблю правильно. Працюю, кохаю, сумую, мрію. Це нормально — сміятися, коли радісно, плакати, коли сумно або боляче. Це означає, що людина жива. Як там у Висоцького? «Я дышу, а значит, я люблю, я люблю, а значит, я живу!» Я люблю… Я — жива.
— Поліно, можна я візьму твою машину, мені потрібно з’їздити в одне місце? — запитав Майк.
— Звісно. От смішний, чому ти питаєш? Ти завжди брав машину, коли тобі потрібно було…
«Дивно, чому він хоче їхати на моїй крихітці? На вулиці снігу по коліно, зручніше було б на пікапі їхати», — подумала я і тут же забула про це, поринувши в приготування вечері.
Повернувшись хвилин через сорок, він сів за комп’ютер. Не розповів, куди їздив, навіщо… Я не питала. Після вечері зайшла в гараж, але світло не вмикала. Раптом щось насторожило. Щось було не так… Я підійшла й клацнула вмикачем.
— А-а-ах!
На місці мого маленького пікапчика стояла, переливаючись перламутром, чудова біла машина. «Кадилак»! Все застигло у мене всередині, а коли я оговталася, прожогом кинулася до кімнати, де мій чоловік сидів у своєму улюбленому кріслі й зосереджено клацав по клавіатурі комп’ютера, наче нічого не сталося.
— Де?.. А де моя машина? — вигукнула я.
Майк поманив мене ближче. Я підійшла, і він із усмішкою вклав мені в руку ключ.
— Ось. Це від твоєї машини.
Затиснувши ключ у долоні, я вибігла за поріг.
Маленькі легкі сніжинки, кружляючи, наче в танку, опускалися на майданчик перед будинком. Здавалося, якийсь чарівник розкидав скрізь мільйони діамантів. Розвісив їх по кущах, деревах, прикрасив будівлі. Тепер усе виблискує й мерехтить. Зовсім не відчувається холоду, хоча градусник показує мінус двадцять за Цельсієм. Як добре!
Была зима, был первый день каникул,
И целый день вдвоём бродили мы с тобой.
И было все вокруг торжественно и тихо,
И белый-белый снег над белою землёй, —
заспівала я щиро й радісно, розкинувши руки, кружляючи разом зі сніжинками, уявляючи себе однією з них.
Сніг сипав мені на плечі, вкривав голову. Невже це зима? Колись уявляли: зима страшна, з хуртовинами і морозами, сивиною та хворобами… Хоча в такій зимі немає нічого страшного.
Взимку теж може бути дуже-дуже красиво й тепло. І буде ще багато всього в нашому житті. Головне — що ми знайшли одне одного, хоча й жили у різних кінцях земної кулі.
— Дивись, Майку, як гарно навколо! — озвучила свої думки вголос. Я давно помітила, що він стоїть на порозі, не наважуючись потривожити мене. Стоїть тихо, дивиться на мене, посміхається, і погляд його теплий і ласкавий.