Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні

— Стасю Антонійовичу, ми з вами перебуваємо в офіційному розлученні, так? — якомога коректніше констатувала Манюра-Острихій.

— Ти наче, прости мене, блекоти нализалася! Яке розлучення?! Це ж для людей — офіціально! А між нами ж усе в пожонтку!

— Я таких слів не розчолопаю! — збрехав Тронь, щоб припинити дошкульну розмову. Насправді ж він знав польську, німецьку, латину, стару грецьку, арамейську та багато інших мертвих і живих мов.

— Бо прохолола до мене… А я ж тебе умовляв не ходити до Праха! От цей паскуда тебе чимось і впоїв! — скрикнув Віногрона в розпачі й долонями обхопив циліндричну макотерю, так що долоні впер у підборіддя, а пальці обхопили потилицю і кінчиками схрестилися на носі.

— Ти дивися, що із цим паплюжником гулящим робиться! Його аж трусить при виді порядошної женщини! — загорлопанила коротуха.

— Так! А що? Мене трусить од нестримного кохання до тебе! — заволав не своїм голосом Віногрона й пішов на жінку, знову розкриваючи обійми.

— Одчепись од мене і… моєї дитини! — рикнула на Віногрону Манюра і відскочила від нього вбік, так що Стась Антонійович не зміг загальмувати і пролетів добрих метрів три вперед, з гуркотом буцаючись захисною каскою у двері з плакатом гурту «АББА». Такого обходження він не чекав, тому й сказати щось путнє не зміг. А тільки й видобув із себе, усе ще тицяючись каскою у дверну шалівку:

— Не любиш. А я ж тобі всі камінці Шафарки віддав! Я ж тобі віддав найкоштовніше, що здобув за двадцять років безперестанного длубання в печерах! Я ж тобі віддав найбільший секрет, який будь-хто в усі часи тримав коли в Луцьку у своїх руках!

— Подумаєш, секрет? — сказала Манюра-Острихій, лякаючись, що ляпнула щось не те, і вперше вдалася до маніри, якій її, чи тим паче його, Острихія Троня, ніхто і ніколи не вчив. Вона закотила свої круглясті, як місяць у повні, очі й пустила звабливого бісика. Цей маневр Стась Антонійович сприйняв, як добрий знак, і знову зачав простягати брудні ручиська до дами свого серця.

— А чом не секрет?!.. Я ці камінці біля брами Шафарки знайшов у підземеллі під церквою Богослова. Ще й труп чоловіка, обплетеного якоюсь сіткою з вузлами, довелося прибрати.

— Та ти шо! — вихопилося в Манюри від великого зчудування. Віногрона вперше не зрозумів її реакції і прискіпливо придивився до понадміру враженої жінки. І Острихій, що ніяк не почувався в тілі Манюри комфортно, відразу скумекав, що видав себе своїм незвичайним здивуванням. Тому змушений був перевести все на грайливість і вдавати, що то він так кокетує зі Стасем Антонійовичем. Для більшої переконливості Манюра-Острихій відставила вбік куцу ніжку, вигнула спину і простягнула Віногроні свої коротенькі, як сосисочки, з облущеним фіолетовим манікюром, пальці.

Копачеві печер тільки цього і треба було. Чоловік вхопив ті сосисочки й обцілував, стаючи перед Манюрою на коліна.