Межник, або Всесвітнє Свавілля. Ч.1. На грані світла й тіні

— Заслуга синочка..? То які ж ти віддавав Прахові: мого синочка, чи ті, що взяв у того в сітці? — геть розгублена Манюра Бут зиркнула на мобільний і натисла кнопку. Екран на мить спалахнув червоним і на ньому виникло зображення Алма, який, не знаючи що сказати, розвів у боки руками.

— Ти таки здуріла, якщо забула найдивовижнішу річ у світі?! — занадто педалюючи, Віногрона не відповів на запитання Манюри і вів далі тему свого надзвичайного археологічного відкриття.

— Я?.. Це ти здурів, цуцуватий!

— Ото справи! Я ще й цуцуватий! Коли б не моє каміння, то як би ти викупила свого… цебто, нашого хлопчика?! — вдав ображеного Стась і заметушився по хаті, складаючи речі жінки і слоїки з дитячим харчуванням до валізи на коліщатках.

Манюра-Острихій стояла, як укопана, глипала на Віногрону і напружено думала.

— Давай, ворушись! Тобі з малим давно пора сидіти в нашій підземній квартирі! Чи ти хочеш дочекатися, щоб тебе порішили?! — шикнув на остовпілу жінку Стась.

Приголомшена тим, що дізналася, Манюра-Острихій, стояла, як укопана, і не могла зрушити з місця. Логіка вкінець покинула Троня.

— Невже ти забула, купонько моя? Ти ж ці крем'яшки, під виглядом невідомого походження корундів, продала була китайцеві на базарі. Пам'ятаєш? Коли нам з тобою потрібні були гроші на придбання кумулятивної землепрохідної машини… Невже ти це забула?!

— A-а! У мене щось з головою! — проревіла заскочена на забутливості, а насправді на брехні Манюра. І Остри-хій у тілі кишенярки пожалкував, що так по-дурному пробрехався. Він навіть глянув на свого чоловіка по-іншому.

Не сказати, щоб з любов'ю, але з певною повагою до його вчинку. «Віддати коштовності, чи то й ба — найдивовижніші речі у світі за пасинка — це вчинок, подиву гідний в усі часи. Хоча ні, — засумнівався далі Острихій, — з його слів ясно, що Марко якось дивовижно ці камінчики примножує…»

Тим часом Стась, користуючись замішанням дружини, шмигнув у темряву отвору і незабаром вигулькнув звідти з потужним ліхтарем, який повісив над лазом, щоб освітлювати спуск у підземелля.

— Ти точно здуріла, Миню!.. Може, ти забула, як ми всю цю комедію із розлученням удавали? А ти мені ще й хату батьківську на дві половини судом переділила для більшої переконливості, що ми розведені. Щоб Прах повірив, що ти ці самоцвіти в китайця поцупила! А не в мене взяла!

— У китайця?!

— Ну так, ти ж йому була їх і продала. А Прахові понесла ті, що з Марка вийшли. І повинна була сказати, що в китайця їх повно і що ти в нього ніби їх і поцупила!.. Ти ж Прахові так сказала? — запитав Віногрона і стурбовано зиркнув на Манюру.

— Сказала, — невпевнено відповіла жінка.

— Молодець! Хіба не гарно придумано?! До того ж камінці спалахують тільки тоді, коли вони в тебе чи у Марка в руках!

— Як ти сказав?! — скрикнула Манюра.

— А так! — промовив Віногрона і пожбурив своїй дружині сірого камінчика. Натренована рука кишенярки сіпнулася, щоб зловити крем'яшка. Але Тронь вчасно змислив собі, що справжня Манюра мертва, тому навряд чи від його доторку дивовижний самоцвіт засвітиться, і відсмикнув руку.