Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

Вже в Карпатах, в грудні 1914 р., постають перші вповні оригінальні, справжні стрілецькі пісні. Їх творить Михайло Гайворонський, перебуваючи при сотні, на фронті. Деякі з них постали в Грабівці Скільськім під Маківкою. Стрілецтво з захопленням приймає перші стрілецькі пісні та залюбки їх співає. Серед дуже тяжких обставин карпатської кампанії, взимі 1914/15 року, УСС це була, мабуть, єдина військова частина в цілому корпусі, яка ще мала охоту співати. Командант Маківки кап. Дрозд, та його адьютант чот. Ванічек, цілими годинами з найбільшою приємністю перебували в товаристві чоти УССтрільців, що повнили там допоміжну службу впродовж березня і квітня 1915 р., прислухаючись їхнім співам та поділяючи їх веселий настрій. Стрілецька пісня стала духовою поживою і розрадою не тільки їх виконавців, але і усього, навіть чужинецького оточення, що стрічалось з УССтрільцями. Для УССтрільців стала вона найщирішим другом, джерелом одушевлення та віри в перемогу їх ідеї.

З надзвичайним розмахом розвинулася стрілецька пісня в спокійніших обставинах побуту полку УСС в Соснові над Стрипою. Постає багато нових пісень, як напр.: «Ой видно село», «Іхав стрілець на війноньку» і багато інших. Протягом одного тільки року створило УССтрілецтво десятки своїх пісень, що своїм змістом обняли все його життя, всі важливі переживання. Жартівливі і любовні стрілецькі пісні, це вияв щирих, правдивих і природних почувань українського юнака, того реального, справжнього, не виідеалізованого молодого стрільця, який поза ідейним, жертвенним життям для батьківщини, жив також своїм власним, буйним життям, повним життєрадісної сердечної веселости, що була джерелом стрілецької сили. Коли стрілець думав і співав про свою «дівчину-рибчину», то це зовсім не псувало його бойового характеру як вояка. І коли дівчина, плачучи його прощала, як він ішов на війну, то вона не мусіла уявляти собі його тільки в героїчних ситуаціях, серед куль і крови, щоб він був гідний її пошани й любови.

Стрілець любив повеселитися, пожартувати, потанцювати, посміятись із своїх товаришів, а також і старшин, та шукав природної розваги у своїй стрілецькій пісні і довкруги розливав веседість. Народ говорив про УССтрільців: веселе військо! І таким веселим військом вони були й тому любили бадьору, жваву й веселу свою стрілецьку пісню.

Один із УССтрільців описуючи марш своєї сотні на Поділлі, на фронт, до бою, – м. інш. змалював це так: «…Хтось пісню почав. І десь вона візьметься! Чи в радості, чи в горю. Стрілецька вдача, як давня козацька!.. Стрілець без пісні, як без води риба. З піснею забулося, що йдемо там, де пісню смерть співає…»[103]

Батьківщина, честь і слава, – ці найвище цінені вартості кожної людини, становлять основний зміст бойової і національно-політичної тематики стрілецьких пісень. Стрілецька пісня, як культурно-національний чинник, стала в історії українського народу політичним фактором та доказом його вартости та достоїнства. Вона саме, а не інша форма мистецтва, стала джерелом нашої національної гордости і самодовір'я. Вона була програмою дії і боротьби української нації в той неповторний час першого її збройного зриву за волю. Вона була тим щоденно із глибини тисяч юнацьких душ проголошуваним гаслом боротьби за визволення України, за її волю, за незалежну державність, та голосно маніфестувала боротьбу українського народу з Московщиною.

І тому в найкращій і найпопулярнішій стрілецькій пісні «Гей у лузі червона калина…», що була гимном УССтрілецтва, поставлено виразно основну програму і мету стрілецького бойового походу: визволення України із московської неволі. А в другій дуже поширеній по всій Україні пісні «Ой, видно село», співається про Січових Стрільців, що йдуть до бою воювати за Україну. Так! За ніщо інше, тільки за Україну! В інших піснях проведена та ж сама провідна думка про кривавий бій за волю України та за рідний край, бо сповнилась уже міра нелюдських злочинів наших гнобителів, а зганьблена честь народу кличе на криваву месть. Стрілецька пісня нав'язує свій зміст до величньої традиції боротьби України за волю і тому: могучий дух Мазепи благословить УССтрільців, що йдуть до бою. Найкраща смерть для юнака, це смерть у бою за рідний край і за волю. І тому також в одній з перших стрілецьких пісень говориться, що стрільці умирають з піснею на устах, йдучи до бою за Україну. УССтрільцям не страшна смерть за волю (як співали в одній пісні під час походу на Київ вліті 1919 р.), бо їх серце мліло із радости, коли вони йшли до бою за золотоверхий Київ. Подібний бойовий, патріотичний і соборницький зміст, ми бачимо в багатьох інших стрілецьких піснях.

Цей патріотичний зміст стрілецьких пісень був найвірнішим висловом тих глибоких національно-державницьких почувань, якими жило все Стрілецтво, коли творився тип новітнього українського вояка. Оце вперше від втрати нашої козацької державности та після довгої неволі український народ почув нову бойову пісню свойого вояка. Національна тематика стрілецьких пісень була вповні видержана щодо змісту, неперебільшена, зовсім природна та навіть досить скромна в доборі патріотичних слів і фраз. Автори складали їх щиро, не намагаючись переладовувати їх надто високою патріотичною фразеологією.

Немов завершенням бойового і визвольного змісту стрілецьких пісень являється той старий символ відвічних людських змагань, що ще в княжій добі нашої історії, у «Слові о полку Ігоревім» та пізніше в козацьких піснях і думах, був найвищою цінністю українського лицарства, що кликав його на героїчні подвиги в боротьбі за щастя рідного краю. Це була лицарська слава, та невмируща слава, що навіть після найтяжчої поразки або після смерти героя-лицаря не вмирала, а жила в народі у вічні-віки. Це була козацька слава, про яку після зруйнування царицею Катериною Запорозької Січі, із гордістю співали січовики-запорожці, що хоч пропало славне Запоріжжя, то однак не пропала слава.