Українське Січове Стрілецтво (визвольна ідея і збройний чин)

14 вересня розпочали москалі продовження свойого великого наступу. Забравши в полон цілий полк мадярів, зайшли далеко на зади, зайняли Соколів та з трьох сторін окружили І курінь. Сотні відбивались завзято. Сотня І.Чмоли попала в полон із своїм заслуженим командантом. Сот. Горук в останній хвилині вирятував курінь із окруження та випровадив його лівим берегом Стрипи до Соснова. Багато стрільців тоді потонуло у Стрипі, коли зі степу насунула маса російської кінноти. В цьому бою під Соколовом втратив І курінь 170 бойовиків вбитими, раненими і полоненими. Того самого дня відбив ІІ курінь кілька ворожих наступів на мостовий причілок у Семиківцях.

Після цього полк УСС, що вийшов з повищих боїв дуже ослаблений та з великими втратами, перейшов на однотижневий відпочинок до Вівся, де переведена була згадана вище реорганізація УСС в один полк, під командою от. Гриця Коссака.

На цьому місці треба згадати про відхід при кінці вересня на інше становище команданта 55 дивізії, генерала І.Фляйшмана, під командою якого воювали УСС майже від самого початку війни, та який видав відомий денний наказ з нагоди боїв УСС на Маківці. Прощаючись із УСС, він закінчив свою промову словами: «Ви були самоцвітом і славою моєї дивізії».

Хоч УСС виконували як найкраще свої вояцькі обов'язки, серед тяжких обставин, то їх не покидали ніколи сумнів і недостача довір'я до Австрії та її політики в українській справі. Вони пильно слідкували за цею проблемою. І коли в вересні 1915 р. визначний мадярський політик граф Андраші виступив на сторінках віденської преси з пляном утворення Польщі з додатком цілої Галичини та частин України, відібраних від Росії, тоді старшинський збір УСС на своїх зборах 19 вересня запротестував проти такого замаху на українські інтереси, і в письмі до автора повищого проєкту заявив, що український народ ніколи не погодиться з його польонофільським проєктом. В Стрілецтві назрівала силою самих подій свідомість існування і творення другого воєнного фронту – протипольського, що неминуче назрівав як історична конечність.

Після попередніх двох великих московських протинаступів, що спинились на Стрипі, почали москалі 7 жовтня нову офензиву на фронті ХХV корпусу. Головний удар спрямували на Семиківці, засипуючи становища над Стрипою вогнем кількадесятьох артилерійських батерій, що тривав три дні без перерви. Москалів відбито. В цих боях брали участь дві сотні ІІ куреня, що боронили мостового причілка. Решта сотень обсадила в критичній хвилині загрожені відтинки фронту. Під час тих боїв згинули від артилерійських стрілен м. ін. хор. С.Яремкевич, б. пластун зі Львова, та дес. В.Білинський, б. пластун з Самбора.

В останньому тижні жовтня полк УСС перейшов знову до Вівся на кількаденний відпочинок. Туди до Вівся прибуло ще 10 жовтня з Коша доповнення в силі около 800 людей, із якого командант полку, от. Гриць Коссак, створив третій курінь. Але команда корпусу на це не погодилась, розв'язала курінь, а новоприбулих стрільців розділено між інші сотні. Вороги УСС діяли вперто і послідовно.

В усіх повищих боях на Поділлі завважується, що австрійське командування числило на УСС як на випробовану військову частину і вживало їх на фронті в загрозливих ситуаціях. І це знову сталось в найбільшій битві, що її звели УСС над Стрипою, під Семиківцями. Після сильної артилерійської підготови вдарили москалі 1 листопада знову на Семиківці, перейщли на західній берег Стрипи та широким луком тут укріпились. На загрожене місце широкого пролому кинено негайно полк УСС та український 35 Золочівський полк. Москалі напирали без стриму великими масами та поширювали пролом. Ситуація була дуже тяжка, бо на слабі частини оборонців москалі кидали все нові сили, а московська артилерія весь день безустанно гриміла, засипаючи поле гранатами. В дуже тяжких оборонних і наступальних боях полк УСС стримав розмах москалів та вирішив перемогу оборонців уже першого дня бою. На другий день наспіли німецькі й австрійські підкріплення, які щойно впродовж трьох днів зліквідували остаточно пролом фронту.

Завзяту битву під Семиківцями ілюструють деякі фрагменти з оповідань учасників. Командант І куреня, сот. Горук пише в своїм записнику: «Стрільці рванули у наступ з запалом. Розстрільна під проводом чот. П.Франка[94] ішла живо вперед, не зважаючи на шалений вогонь артилерії і скорострілів. Вони захопили перші рови… Стрільці, упоєні цією перемогою, кинулись на другі рови, але мусіли завернутись… В зайнятих ровах сиділи ми аж до вечора і видержували шалені наступи ворога, поки не прийшли підкріплення. Небавом рови переповнились. Коло 11 години вночі пішов знову наступ на ворожі становища, але він не вдався. Наша лінія посунулась лиш до ворожих дротів і там вкопалась… Одна сотня з чот. Франком залишилася в першій лінії і брала участь у дальшому наступі вночі і рано… Того дня в нашім семиковецькім відтинку йшов бій на життя і смерть… Сотні були сильно змасакровані і втратили третину стрільців…»[95]

А про сотню Мельника так пише літописець: «…сотня Мельника перейшла Студинку, піднялася на укріплений уже ворогом горб і стершись із москалями на багнети, відкинула їх у напрямі південного виходу Семиковець. Стрільці не щадили ворога, але й не пощадили себе в тій кривавій роботі, кидаючись в саму ворожу гущу. І не диво. Командант сотні скрізь давав сам приклад очайдушного геройства… По полудні сотня Мельника здобула московські зв'язкові рови, що вели до Стрипи, а далі підсунулась аж до властивого оборонного ядра під Семиківцями. Ввечір піддався їй тут цілий ворожий курінь… «[96]